Спадковий договір у нотаріальній практиці


http://eds24.ru/ аренда в москве манипулятора, магазин аренда манипулятора.
22-04-2014

Спадковий договір у нотаріальній практиці

Примiтка: Ця ж стаття росiйською.

Особливе місце серед норм цивільного права, які регулюють відносини спадкування, посідають ті норми, що стосуються спадкового договору, який є абсолютною новелою Цивільного кодексу України 2003 року, оскільки він не був передбачений ні Цивільним кодексом Української РСР 1922 року, ні Цивільним кодексом РСР 1963 року, ні іншими законодавчими актами в галузі регулювання спадкових відносин.

Спадковий договір отримав своє визнання з часів рецепції римського права у європейські правові системи. Але, саме римське приватне право визнавало виключно дві підстави для відкриття спадщини: за заповітом або за законом. Римське право не допускало Спадкового договору у спадщині, воно оголошувало недійсними будь-які договори, які обмежували волю заповідача, і навіть договори про відмову від спадщини, що повинна була відкритися.

Спадковий договір з такою назвою був відомий і застосувався на території України задовго до його законодавчого врегулювання в сучасному розумінні. З поширенням у 1811 році дії положень Цивільного кодексу Австрії на території західноукраїнських земель, які перебували у складі Австрійської монархії аж до 1933 року, коли почав діяти Польський кодекс зобов’язань. Згідно з чинним на той час законодавством, спадковий договір був однією з підстав спадкування, поряд із заповітом та законом, і вважався чинним лише за умови укладання його між подружжям. Сучасне правове регулювання інституту спадкового договору в Україні кардинально відрізняється від його правового регулювання за часів перебування західноукраїнських земель у складі Австрійської монархії.

На сьогодні небагато громадян знають, що крім спадкування за заповітом або за законом, майно може перейти після смерті власника до іншої особи на підставі спадкового договору.

Законодавством України спадковий договір включено до Книги шостої Цивільного кодексу України, що в свою чергу, зумовлює необхідність визначення правової природи спадкового договору, встановлення його специфічних ознак.

Цивільний Кодекс України (стаття 1302) визначення спадкового договору не містить,описуючи, натомість, його зміст. Згідно з цією нормою за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Проте слід зазначити, що спадковий договір, передбачений вказаною статтею, за своєю суттю не є «договором про спадкування», оскільки спрямований на встановлення, передусім, не спадкових, а зобов’язальних відносин.

З характеристики спадкового договору, яка міститься у статті 1302 Цивільного кодексу України, випливає, що його ознаками є:

1) Наявність домовленості сторін про особливий порядок визначення долі майна після смерті його власника.

2) Спеціальний суб’єктний склад такої домовленості.

3) Виникнення на підставі спадкового договору сукупності зобов’язальних та речових відносин (зобов’язальних – до смерті відчужувача, речових – після його смерті).

4) Виникнення права власності на майно відчужувача на підставі складної юридичної сукупності: укладення договору, виконання набувачем дій відповідно до розпоряджень відчужувача, смерть відчужувача.

5) Поетапне виникнення прав та обов’язків у його сторін (у набувача виникає обов’язок виконувати розпорядження відчужувача вже після укладення договору, а права власника на майно відчужувача він отримує лише після смерті останнього).

Слід зазначити, що до спадкового договору не застосовується норми спадкового права. Згідно з Цивільним кодексом України сутність спадкового договору полягає в тому, що за таким договором відбувається розпорядження належним відчужувачеві майном ще за життя, але із набуттям набувачем права власності на майно після смерті відчужувача.

Істотною умовою спадкового договору є його предмет, яким виступає майно відчужувача.

Інститут спадкового договору має більш тісний зв'язок з підгалуззю зобов’язального, а не спадкового права, оскільки виступає різновидом договорів про передачу майна у власність. Схожість спадкового договору із спадкуванням виявляється в спільності основної юридичної підстави виникнення права на спадкування у спадкоємців і права власності у набувача, якою є смерть фізичної особи – відчужувача.

Як вже зазначалось вище, учасниками спадкового договору є відчужував та набувач. Відчужувачем у спадковому договорі може бути тільки фізична особа.

На відміну від заповідача, яким може бути лише дієздатна особа (стаття 1234 Цивільного Кодексу України), відчужувачем за спадковим договором може бути також малолітня, недієздатна або обмежено дієздатна особа. Такий висновок випливає з того, що метою спадкового договору є відплатний перехід майна після смерті відчужувача до набувача. «Відстрочення» передача майна здійснюється в інтересах особи з неповною дієздатністю. Тому б було нелогічним і таким, що суперечить засадам цивільного законодавства (стаття 3 Цивільного кодексу України) позбавлення недієздатного власника майна можливості використати його в своїх інтересах шляхом укладення спадкового договору.

Отже, відчужувачем може бути і особа, яка не має повної дієздатності. Однак при цьому мають застосовуватися загальні правила про законне представництво малолітніх та недієздатних осіб , а також про укладення правочинів неповнолітніми та іншими особами з обмеженою дієздатністю ( статті 68-71, 221-224, 242 Цивільного кодексу України).

Відчужувачами за спадковим договором можуть виступати не лише одинокі фізичні особи, але також подружжя або один із подружжя при укладенні спадкового договору набувач, якщо він є спадкоємцем за заповітом або за законом, не втрачає права на спадкування у тій частці майна, яка не була визначена договором. Права осіб, які згідно зі статтею 1241 Цивільного кодексу України мають обов’язкову частку в спадщині, при укладенні зазначеного договору законом не застережені. Отже, відчужував і може не враховувати при ухваленні спадкового договору їхні права на обов’язкову частку в майні, що є предметом в спадкового договору. Однак, це не виключає можливості захисту цими особами своїх прав у судовому порядку.

Особливості спадкового договору за участі подружжя полягають в тому, що предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя.

Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.

Набувачем у спадковому договорі, може бути фізична або юридична особа (частина 2 статті 1303 Цивільного кодексу України). При цьому, фізична особа повинна мати повну цивільну дієздатність. Такий висновок випливає з того, що від набувача за умовами спадкового договору може вимагатися виконання різноманітних дій, у тому числі правочинів (надання матеріальної допомоги; дотримання певного ритуалу поховання, вказаного відчужувачем; виконання дій, спрямованих на досягнення певної суспільно-корисної мети, тощо).

Юридична особа може бути набувачем по спадковому договору, якщо її цивільна правосуб’єктність не обмежена спеціальним законом, судом або установчими документами.

Норми Цивільного кодексу України, які визначають зміст спадкового договору, є диспозитивний за своїм характером. Так у статті 1302 Цивільного кодексу України лише згадується про те, що набувач зобов’язується виконувати розпорядження іншої сторони (відчужувача), а після його смерті набуває право власності на майно відчужувача. При цьому не вказується ні на те, про які розпорядження йдеться, ні на те, у якому обсязі (повністю чи частково) майно відчужувача переходить до набувача. Отже, і одну, й іншу умови сторони можуть визначити на свій розсуд.

Для укладення спадкового договору необхідним э досягнення згоди сторін з усіх істотних його умов, якими э визначення майна, що має перейти до набувача після смерті відчужувача, переліку, характеру, порядку і строку виконання дій набувачем. Визначення конкретних істотних умов договору залежить, передусім, від характеру відносин сторін.

Істотною умовою спадкового договору є його предмет . Предметом спадкового договору є як набуття права власності на майно відчужувача, так і дії (виконання робіт, надання послуг тощо) набувача.

Стаття 106 Цивільного кодексу України розрізняє дві ситуації:

1) Предметом спадкового договору є майно, що знаходиться в особистій власності одного з подружжя.

2) Предметом спадкового договору є майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

У випадках, коли предметом спадкового договору є майно, яке знаходиться в особистій власності одного з подружжя, головна проблема полягає в установленні тієї обставини, чи дійсно майно, що є предметом спадкового договору, знаходиться в особистій власності відчужувача.

Оскільки закон передбачає, що подружжя – співвласника майна, яке є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, то розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою подружжя (частина 2 статті 369 Цивільного кодексу України, статті 63,65 Сімейного кодексу України)

При цьому, згода співвласників на укладання спадкового договору як правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, має бути висловлена письмово і нотаріально засвідчена ( частина 2 статті 369, стаття 1304 Цивільного кодексу України).

Якщо один з подружжя відчужувача не згоден із виключенням спільно набутого майна до спадкового договору, і вони не дійшли згоди з приводу цього майна до спадкового договору, і вони не дійшли згоди з приводу цього майна, то відчужувач може в судовому порядку встановити свою частку в спільному майні ( статті 70-71 Цивільного кодексу України). Нотаріус не має право брати на себе функцію суду і визначати частку одного з подружжя в спільно нажитому майні та засвідчувати в спадковому договорі волю відчужувача щодо цього майна.

За наявності шлюбного договору, в якому визначені права і обов’язки подружжя щодо майна, вони, а також нотаріус, що посвідчує спадковий договір, зобов’язані керуватися умовами цього договору (статті 92, 97 Сімейного кодексу України). Якщо відчужувачем при укладанні спадкового договору були порушені умови шлюбного договору, це є підставою для визначення судом за позовом іншого подружжя спадкового договору недійсним.

Якщо спадковий договір укладається стосовно майна, що знаходиться у спільній частковій власності, то предметом спадкового договору є не майно як таке, а частка в праві на нього.

При цьому, має місце колізія норм речового та спадкового права. Так, згідно з частиною 3 статті 334 та статтею 363 Цивільного кодексу України частка в праві спільної часткової власності переходить до набувача з моменту нотаріального посвідчення договору. Проте стаття 1302 Цивільного кодексу України прямо вказує, що право власності у набувача на майно відчужувача виникає лише після смерті останнього. Тому, в цьому разі слід керуватися положеннями спеціальної норми ( стаття 1302 Цивільного кодексу України), яке уточнює загальне правило.

Предметом спадкового договору можуть бути також обов’язки набувача вчинити певну дію майнового або немайнового характеру, на що вказує стаття 1305 цивільного кодексу України.

Відчужувач може покласти на набувача обов’язок виконати дії майнового або немайнового характеру ще за життя відчужувача (наприклад, виплачувати йому певну грошову суму одноразово або частинами). При цьому може бути передбачено виконання обов’язку на користь однієї або декількох осіб, які набувають права вимоги його виконання. Наприклад, відчужувач може зобов’язувати набувача надавати матеріальну допомогу онуку до досягнення ним повноліття. Право вимагати виконання обов’язків належить батькам останнього.

Набувач може бути зобов’язаним виконати також певні дії нематеріального характеру. Наприклад, відчужувач має право застерегти в спадковому договорі різноманітні побажання щодо поховання, увіковічення його пам'яті, надання допомоги родичам тощо.

Однак, у жодному разі відчужувач не може зобов’язати набувача виконати дії, які обмежують його цивільну правоздатність (наприклад, відчужувач не може обмежити набувача у виборі місця проживання, у виборі іншого з подружжя тощо).

Будь-яка зі сторін може визнати недостатніми ті умови, що названі істотними у законі або є необхідними для договору цього виду, і зажадати включення в договір додаткових умов, без яких угода її не влаштовує. У цьому випадку такі умови також набувають значення істотних.

Так за загальним правилом, оцінка вартості дій, які має виконати набувач, як випливає зі статті 1305 Цивільного кодексу України, не належить до істотних умов спадкового договору. Однак якщо відчужувач хотів укласти договір тільки з дотриманням цієї умови а набувач не згоден з такою вимогою, то спадковий договір не можна вважати укладеним, аж поки не буде досягнуто згоди сторін з цього питання.

Крім істотних, у спадковому договорі можуть бути і звичайні умови. На відміну від істотних, вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматично набирають чинності з моменту укладання договору. Тому відсутність у змісті договору звичайних умов не впливає на його дійсність. Наприклад, якщо при укладенні спадкового договору сторони не домовились про те, хто буде здійснювати контроль за виконання спадкового договору після смерті відчужувача, автоматично діє умова, передбачена частиною 3 статті 1307 Цивільного кодексу України, згідно з якою за відсутності спеціально призначеної відчужувачем особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Випадкові умови включаються до спадкового договору на розсуд йог сторін. Так само, як і звичайні умови, вони вливають на факт укладення договору і на його дійсність. Але на відміну від звичайних умов, які передбачаються безпосередньо законом і починають діяти внаслідок факту укладення договору, випадкові умови набувають юридичного значення лише тоді, коли вони включені самими сторонами в договір. Їхня відсутність тягне визнання договору недійсним лише в разі, якщо зацікавлена сторона доведе, що вона вимагала узгодження таких умов, але вони не були враховані.

Стаття 1304 Цивільного кодексу встановлює вимоги до форми спадкового договору.

Так, спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами зазначених вимог спадковий договір визначається нікчемним.

Зазначені умови мають істотне юридичне значення і застосовуються незалежно від того, чи є предметом спадкового договору нерухоме або рухоме майно.

Із положень глави 90 Цивільного кодексу України вбачається, що набувач здійснює покладені на нього договором обов’язки за свій рахунок, і не має права на відшкодування виплат на сплату винагороди за рахунок майна, призначеного йому відчужувачем.

Водночас, відчужувач має право призначати особу, яка після його смерті буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору.

У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Враховуючи зазначене, спадковий договір є двостороннім правочином за концепцією якого набувач зобов’язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно. Тому коло обов’язків набувача має визначатися вже виходячи не з одностороннього волевиявлення відчужувача, а зі спільної згоди сторін, враховуючи договірний характер правовідносин.

Стаття 1307 Цивільного кодексу України встановлює гарантії додержання права та законних інтересів учасників спадкового договору

З метою недопущення переходу майна, що є предметом спадкового договору, до третіх осіб, нотаріус одночасно з посвідченням цього договору, накладає на зазначене майно заборону відчуження. Зняття заборони відбувається після смерті відчужувача на підставі свідоцтва про смерть.

Заповіт, складений відчужувачем щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним незалежно від часу його складання. Якщо у заповіті міститься розпорядження не лише стосовно майна, яке є предметом спадкового договору, але і іншого майна спадкодавця, такий заповіт визнається недійсним лише у частині розпорядження майном, вказаним у спадковому договорі.

Зміна і припинення спадкового договору можливі із загальних або спеціальних підстав.

За загальним правилом, це допускається лише за згодою сторін. При цьому правочин, спрямований на зміну або припинення договору, вчиняється в такій самій формі, в якій був вчинений договір. Проте угодою сторін може бути передбачений спрощений порядок зміни або припинення спадкового договору за погодженням сторін.

Оскільки спадковий договір є підставою виникнення зобов’язань, то при вирішенні питань щодо його зміни, розірвання, припинення тощо мають враховуватись відповідні загальні вимоги щодо зобов’язань.

Загальним принципом зміни зобов’язань є згода на це всіх учасників зобов’язання, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом ( стаття 525 Цивільного кодексу України)

Найліпшою підставою припинення спадкового договору є його виконання. Однак зобов’язання, що виникають на його основі,, припиняються лише у випадку належного виконання спадкового договору, тобто відповідно до умов договору і вимог актів цивільного законодавства, норм моральності суспільства тощо.

Спадковий договір може бути також припинений шляхом передання відступного, але за умови, що на те є згода сторін договору. Розмір, строки й порядок його передання встановлюються сторонами ( стаття 600 Цивільного кодексу України).

Припинення спадкового договору у зв'язку зі смертю фізичної особи має місце в тих випадках, коли виконання неможливе без особистої участі набувача, або виконання призначення особисто для відчужувача, або зобов’язання в іншій спосіб нерозривно пов’язане з особою відчужувача. Таким чином, це можливо, швидше, як виняток – необхідною умовою є особистий характер зобов’язання. В іншому випадку зобов’язання зберігаються внаслідок правонаступництва.

Зобов’язання припиняються також ліквідацією юридичної особи, яка є набувачем, крім випадків, передбачених законом (наприклад, вимоги потерпілих про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю, в порядку правонаступництва переходять до вищої організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи).

Оскільки спадковий договір пов'язаний з особами його учасників, положеннями статті 108 Цивільного кодексу України визначено право сторін звертатися до суду з метою дострокового розірвання договору. При цьому, спадковий договір може бути розірваний як за згодою сторін, так і в односторонньому порядку як на вимогу відчужувача, у разі невиконання його розпоряджень на набувачем, так і на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача. Саме суд встановлює факт порушення спадкового договору або неможливості його виконання. Разом з тим, законодавець не передбачив можливості контролюючої особи звернутись до суду з позовом про розірвання договору в разі, якщо після смерті відчужувача набувач не виконав умови договору.

На вимогу набувача спадковий договір може бути розірвано судом як до смерті, так і після смерті відчужувача. Для цього має бути встановлена неможливість виконання ним розпоряджень відчужувача.

У разі смерті набувача спадковий договір вважається припиненим. Якщо відповідно до спадкового договору набувач зобов’язаний був вчинити певні дії після смерті відчужувача, то у разі смерті набувача обов’язок вчинити ці дії переходить, до його спадкоємців.

Отже, спадковий договір має подвійну правову природу: він одночасно є і розпорядженням на випадок смерті, і договором, змістом якого обумовлюються його істотні умови.

Автор: Арнаутов Андрій


Возврат к списку

(Голосов: 8, Рейтинг: 3.96)

Материалы по теме:




Нажмите, чтобы рекомендовать эту страницу другим:
Рейтинг@Mail.ru Яндекс.Метрика