Інфляція

Примітка. Російською мовою цю інформацію див. у статті "Инфляция".

Інфляція - підвищення загального (середнього) рівня цін в економіці.

Примітка wеbмаstеr'а: якщо Ви не фахівець у галузі економіки, прочитайте главу з моєї книги у викладі для школярів "Інфляція". У такому викладі матеріал був перевірений на моїх друзях - на юристах і інженерах. Більше того, через те, що тема інфляції розкрита не зовсім в академічному виді, багато хто з них поділився викладеною історією зі своїми друзями.

Коли мова йде про інфляцію, це не означає, що обов'язково підвищуються всі ціни. Навіть у періоди високої інфляції деякі ціни можуть залишатися стабільними, а інші - падати. Мова йде про тенденцію росту середнього рівня цін.

Є ще одне визначення інфляції - це процес зменшення вартості грошей, у результаті якого на однакову суму грошей через деякий час можна купити менший обсяг товарів і послуг. На практиці це виражається в збільшенні цін.

Із цього випливає, що вірно й зворотне:

Інфляція - переповнення каналів обігу грошової маси понад потреби товарообігу, що викликає знецінювання грошової одиниці й ріст цін.

З цієї точки зору розрізняють збалансовану інфляцію (ціни різних товарів не змінюються відносно один одного) і незбалансовану інфляцію (ціни різних товарів постійно змінюються відносно один одного).

Залежно від темпів, різняться повзуча інфляція (ціни ростуть менш 10% у рік, купівельна спроможність грошей практично зберігається, контракти підписуються в номінальних цінах) інфляція, що галопує (ріст цін відбувається стрибкоподібно й стрімко-20-200 % у рік, гроші прискорено матеріалізуються в товари, контракти привязываются до збільшення цін) і гіперінфляцію. Існує також явище стагфляції - інфляційний спад виробництва.

Значна інфляція (десять і більш відсотків у рік), свідчить про економічні проблеми в державі.

З погляду на джерела, економісти пояснюють інфляцію із двох точок зору: як інфляцію попиту, коли надлишок грошових витрат натрапляє на обмежену пропозицію товарів, вироблених в умовах повної зайнятості, і як інфляцію пропозиції, при якій підвищення цін пов'язане з ростом витрат виробництва при неповній зайнятості. Дж. М. Кейнс і його послідовники пояснювали це надмірним попитом при повній зайнятості, тобто з боку попиту. Інші - неокласики - шукали причину в росту виробничих витрат або витрат виробництва, тобто з боку пропозиції. Істину слід шукати в синтезі двох протилежностей, тобто пояснювати інфляцію як з боку попиту, так і з боку пропозиції. Диспропорції між попитом та пропозицією, перевищення доходів над споживчими витратами можуть породжуватися дефіцитом держбюджету (витрати держави перевищують доходи); надмірним інвестуванням (обсяг інвестицій перевищує можливості економіки); випереджальним ростом заробітної плати в порівнянні зі зростанням виробництва й підвищенням продуктивності праці; довільним установленням гос. цін, що викликають перекоси у величині й структурі попиту; іншими факторами.

Залежно від темпів росту розрізняють:

• Повзучу (помірну) інфляцію (ріст цін менш 10 % у рік). Сучасні економісти розглядають її як елемент нормального розвитку економіки, тому що, на їхню думку, незначна інфляція (супроводжувана відповідним ростом грошової маси) здатна стимулювати розвиток виробництва, модернізацію його структури. Ріст грошової маси прискорює платіжний оборот, здешевшає кредити, сприяє активізації інвестиційної діяльності й зростання виробництва. Зростання виробництва, у свою чергу, приводить до відновлення рівноваги між товарної й грошової масами при більш високому рівні цін. (для опису цього механізму див. Інфляція для школярів)
• Галопуючу інфляцію (річний ріст цін від 10 до 50 %). Вона небезпечна для економіки, вимагає термінових антиінфляційних заходів. Переважає в країнах , що розвиваються;
• Гіперінфляцію (ціни ростуть астрономічними темпами, досягаючи декількох тисяч відсотків у рік, або понад 100 % на місяць). Паралізує господарський механізм, при ній відбувається перехід до бартерного обміну. Вона так само властива країнам в окремі періоди, коли вони переживають корінне ламання своєї економічної структури.

Стагфляцією називають ситуацію, коли інфляція супроводжується падінням виробництва (стагнацією).

Концепція інфляції попиту припускає, що якщо економіка прагне до високого рівня виробництва й зайнятості, про те помірна інфляція необхідна. Прихильники ж концепції інфляції, обумовленої ростом витрат, затверджують, що інфляція може супроводжуватися скороченням реального обсягу національного виробництва й зайнятості. На практиці, однак, важко розрізнити ці два типи інфляції.

Відомі приклади, коли за допомогою стимулювання інфляційних процесів було проведене пожвавлення економіки. У Німеччині в 1933 році програма державного будівництва доріг і суспільних робіт допомогла пожвавити промисловість і економіку. Вихід з Великої депресії в США також супроводжувався ростом державних витрат. (Див. Велика депресія)

Механізм виникнення інфляції.

1. Загальний обсяг товарів, які можна придбати на наявну в даній економічній системі грошову масу, може рости повільніше, чим обсяг грошової маси, або навіть зменшуватися - у такому випадку, вартість товарів росте, а вартість грошей зменшується.
2. Співвідношення обсягу товарів і обсягу грошей зв'язане не прямо, а з урахуванням швидкості обороту грошової маси в даній системі. При збільшенні швидкості обороту грошей, це буде еквівалентно збільшенню грошової маси без зміни товарної маси.

На рівень інфляції істотний вплив виявляє обсяг грошової маси, виведеної з безпосереднього споживання шляхом здійснення довгострокових інвестицій, що не передбачають швидку віддачу, рівень внесків, що перебувають у банках, величина ставки рефінансування і так далі.

Також на виникнення інфляції можуть вплинути наступні причини:

1. Монополія великих корпорацій на визначення ціни й власних витрат виробництва, особливо в сировинних галузях;
2. Ситуація коли в результаті економічного росту виникає дефіцит робочої сили, який змушує рости рівень заробітної плати;
3. Скорочення реального обсягу національного виробництва, яке при стабільному рівні грошової маси приводить до росту темпів інфляції, тому що меншому обсягу товарів і послуг відповідає колишня кількість грошей;
4. Ріст державних витрат, для фінансування яких держава прибігає до грошової емісії, збільшуючи грошову масу понад потреби товарного обігу. Найбільше яскраво виражене у військові періоди.
5. Високий рівень оплати праці, викликаний монополією профспілок або законодавчими змінами, що стимулюють підвищення рівня заробітної плати

Методи виміру інфляції

Найпоширенішим методом виміру інфляції є індекс споживчих цін (Consumer Price Index, CPI), який розраховується стосовно базового періоду. Як приклад можна ознайомитися з індексом інфляції споживчих цін в Україні за 1991-2008 рік. (вони наведені в окремій статті й соответсвуют офіційним статистичним даним)

Але для різних цілей застосовують різні індекси оцінки рівня інфляції, а саме:

• Індекс споживчих цін (Consumer Price Index, CPI)
• Індекс цін виробників (Producer Price Index, PPI) - відбиває собівартість виробництва без обліку додаткової ціни дистрибуції й податків із продажів. Значення PPI випереджає за часом дані CPI.
• Індекс витрат на проживання (Cost-of-living Index, COLI) - ураховує баланс підвищення доходів і росту витрат.
• Індекс ціни активів: акцій, нерухомості, ціни позикового капіталу та ін. Звичайно ціни на активи, ростуть швидше цін споживчих товарів і вартості грошей. Тому власники активів внаслідок інфляції тільки багатіють.
• Дефлятор ВВП (GDP Deflator) - розраховується як зміна в ціні на групи однакових товарів.
• Паритет купівельної здатності національної валюти й зміна курсу валют.
• Індекс Пааше - показує відношення поточних споживчих витрат до витрат на придбання такого ж асортиментного набору в цінах базисного періоду.

Вплив інфляції

Якщо рівень цін буде рости швидше, чим номінальні доходи в суспільстві (тобто доходи, виражені в грошах), то реальні доходи знизяться (реальний дохід визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити на отримані номінальні доходи). Звідси випливає, що від інфляції найбільше страждають люди, що одержують відносно фіксовані номінальні доходи (наприклад, пенсіонери). Люди, що живуть на нефіксовані доходи, можуть виграти від інфляції, якщо ріст їх номінальних доходів випереджає ріст цін в економіці.

Отже, у результаті інфляції в суспільстві відбувається перерозподіл реальних доходів. Від інфляції страждають власники заощаджень, тому що з ростом цін реальна вартість, або купівельна спроможність заощаджень, відкладених на "чорний день", зменшується. Інфляція також перерозподіляє доходи між дебіторами й кредиторами: вона приносить вигоду одержувачам кредиту, тому що вони позичають гроші з більшою купівельною спроможністю, а повертають кредиторові знецінені інфляцією гроші. Звідси значний ріст номінальних процентних ставок в умовах сильної інфляції при падінні реальних процентних ставок. Нарешті, інфляція приводить до дезорієнтації економічних агентів через нестабільність інформації про ринок.

У ході особливо сильних інфляцій, як наприклад у Росії під час Цивільної війни, або Німеччини 1920- х рр. грошовий обіг може взагалі на загал поступитися місцем натуральному обміну.

В історії світової економіки відзначалися два випадки стрибкоподібного росту цін, пов'язаних з падінням вартості благородних металів. Після відкриття Америки в європейські країни стало надходити багато золота й особливо срібла з Мексики й Перу. За 50 років з початку 16 століття виробництво срібла зросло більш ніж в 60 раз. Це викликало підвищення товарних цін до кінця століття в 2,5-4 рази. Після того як наприкінці 40- х років XIX століття почалася розробка каліфорнійських (а потім і австралійських) золотих рудників. Видобуток золота при цьому зросла більш ніж в 6 раз, а ціни на 25-50%. Інфляція цього виду спостерігалася по усьому світу.