Аліменти та Аліментний договір

31-03-2014

Аліменти та Аліментний договір

На жаль, сучасні українські сім'ї, у більшості випадках, розлучаються ( біля 50%-60% згідно зі статистикою на грудень місяць 2013 року). Трапляються випадки, коли одна сторона подружжя не в змозі працювати і забезпечувати себе (або дитину ,яка залишилася з нею/ним після розлучення). У цьому випадку ця сторона потребує фізичної допомоги з боку іншої. Тут законодавство і ввело поняття Аліменти і Аліментний дговір. Так що ж таке «Аліменти»

Аліменти

Аліменти (від лат. alimentum — харчі, продовольство) — це обов'язок утримання у визначених законом випадках одним членом сім'ї інших, які потребують цього. Проводяться або за згодою, або в судовому порядку. При розлученнях кошти виплачуються на утримання дітей, а в деяких західних країнах відповідно до шлюбного договору на утримування одного колишнього партнера іншим. Найпоширенішим є утримання батьками неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, а також утримання дітьми непрацездатних батьків. Діти можуть бути звільнені від сплати аліментів для утримання своїх батьків, якщо буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання батьківських обов'язків..

Положення статті Конституції нашої, статті 180 Сімейного кодексу говорить, що батьки зобов'язані з моменту народження дитини і до досягнення дітьми повноліття утримувати їх. Навіть факт вступу неповнолітньої дитини в шлюб до досягнення ним шлюбного віку (з 14 до 18 років) не позбавляє його права на отримання забезпечення від батьків, оскільки закон зобов'язує батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей. Крім того, є випадки коли батьки зобов'язані утримувати і своїх повнолітніх дітей. Це коли дочка, син непрацездатні (інваліди І, ІІ, ІІІ групи), коли потребують матеріальної допомоги, якщо батьки мають можливість таку матеріальну допомогу надати. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23 років, знову ж таки за умови, що батьки мають можливість надати матеріальну допомогу. Це положення вирішує дуже важливу проблему. Багато батьків, які платили дітям аліменти після досягнення повноліття не беруть участь у фінансуванні їх освіти. Це падає тяжким вантажем на плечі матері, з ким проживає дочка або син. Право на аліменти у зв'язку з продовженням навчання після досягнення повноліття, розповсюджується не тільки на денну форму навчання. Заочна форма навчання, канікули студента – теж є підставою для виникнення у матері або батька аліментного зобов'язання. Проте можуть виникнути сумніви в необхідності матеріальної допомоги, якщо буде встановлено, що син -студент заочного відділення університету, ніде не працює, хоча має можливість працевлаштуватись.

А ось цікаве питання: Чи може суд присудити аліменти дочці або сину після досягнення ними 23 – літнього віку?

Наприклад: дочка на 4-ом курсі університету народила близнюків. Довелося узяти академічну відпустку. До навчання повернулася через три роки. Або на змаганнях син одержав серйозну травму, вимушений припинити навчання, повернувся в університет після досягнення 23 – літнього віку.

Справедливість, як записано в рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року є одним із загальноприйнятих вимірювань права.

Головне, щоб батькам не довилось утримувати «вічного» студента.

У нашому суспільстві в більшості випадків батьки дітям і повнолітні дочка, син надають своїм батькам матеріальні допомоги добровільно і усвідомлено, як саме собою розуміюче, проявляючи турботу, терпіння, любов.

На жаль, має місце і інше відношення до батьків. Є гірка самота, важке матеріальне положення, життя в будинках для самотніх людей похилого віку, які переживають економічну кризу. Є місце, де діти не виконують добровільно свого обов'язку по участі в додаткових витратах, батьки мають право звертатися до суду з вимогою про стягнення з них додаткових витрат, викликаних важкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Повнолітні діти або усиновлені зобов'язані утримувати своїх батьків (незалежно від того чи перебували їх батьки в шлюбі), якщо батьки непрацездатні, тобто досягли пенсійного віку або у встановленому законом порядку визнані інвалідом І, ІІ, ІІІ групи і якщо заробітна платня, пенсія, доходи від використовування майна, інші доходи не забезпечують прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Повнолітні дочка, син, сплачуючи аліменти на батьків можуть бути залучені до участі в додаткових витратах, викликаних важкою хворобою, інвалідністю, немічністю. За злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів, на утримання непрацездатних батьків, винних притягають до кримінальної відповідальності.

Обставини, що мати не пред'являла позов свого часу до батька сина на стягнення аліментів з таких мотивів не «хочу, щоб потім він мав які – або претензії до сина», або після задоволення позову не подавала виконавського листу для примусового стягнення аліментів – не є перешкодою виникнення з часом у батька права на утримання від повнолітнього сина.

На практиці був випадок: батько 30 років не жив в сім'ї. Залишив дві малолітні дочки, не розірвавши шлюб з їх матір'ю. Яке же було обурення дітей, коли батько заявив про спадок після смерті їх матері і подав позов до дочок про стягнення аліментів на його утримання.

Дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька і обов'язку брати участь в додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків (наприклад, достатньо довести, що вони без поважних причин не надавали дочки, сину утримання, у минулому), що дії батьків дійсно винні, умисно ухилялися від виконання батьківських обов'язків по вихованню і утриманню своїх неповнолітніх дітей.

Не мають права на аліменти мати, батько позбавлені батьківських прав за рішенням суду, якщо ці права не були відновлені, оскільки позбавлення батьківських прав спричиняє за собою втрату всіх прав, якими мати, батько володіли як батьки, у тому числі і право на утримання аліментів.

Сім'я – це коли члени сім'ї морально і матеріально підтримують один одного. Тому дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

У разі відмови від надання матеріальної допомоги той з подружжя, який потребує її, за наявності певних встановлених законом умов має право на стягнення аліментів в примусовому порядку з іншого з подружжя.

Право на утримання

Право на утримання має той з подружжя, який є непрацездатним (досяг пенсійного віку, встановленого законом або є інвалідом І,ІІ або ІІІ групи), потребує матеріальної допомоги, за умови, що інший з подружжя може надати матеріальні допомоги.

Хочу привести приклади з життя:

1. Чоловік знаходячись в нетверезому стані став жертвою наїзду автомобіля, водій, якого сховався з місця аварії. При розгляді позовної заяви про стягнення аліментів з його дружини було встановлене систематичне зловживання чоловіком алкоголю, постійно влаштовував скандали, бійки. За такими обставинами можна стверджувати, що право на утримання від дружини чоловік не має у зв'язку з негідною поведінкою в шлюбі.
2. При спробі сховатися з місця злочину чоловік був поранений працівником міліції. Оскільки інвалідність настала у зв'язку із здійсненням їм умисного злочину, встановленого судом, чоловіку відмовили від права на утримання від своєї дружини.

Той з подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою іншого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України.

Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, що виникло під час шлюбу.

Після розірвання шлюбу особа має право на утримання:

• якщо вона стала непрацездатним до розірвання шлюбу або в перебігу одного року з дня розірвання шлюбу;
• якщо особа стала інвалідом по закінченню одного року з дня розірвання шлюбу,
• якщо його інвалідність була результатом протиправної поведінки відносно колишнього чоловіка, дружини під час шлюбу.

У цій нормі – велика життєва мудрість, яка робить нас відповідальними за майбутнє того, з ким ми перебували в шлюбі.

Можливість стягувати аліменти після розірвання шлюбу є спосіб який гальмує поспішному рішенню питання про розлучення.

Аліментний дговір

Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договору) між їх учасниками, тобто між подружжям, батьками і дітьми.

Подружжя, мати і батько неповнолітньої дитини, батьки і неповнолітні діти мають право укласти договір про сплату аліментів, про надання утримання, в якому визначити умови, розмір і терміни виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Розмір аліментів за договором визначається домовленістю сторін. Це означає, що розмір аліментів може бути і вище за той, який одержувач аліментів одержував би, якби вони стягалися за рішенням суду, але головне, щоб розмір аліментів був не менше неоподатковуваного податком мінімуму доходів громадян.

Сторони можуть включити в зміст договору умови про індексацію, якщо в договорі передбачена сплата аліментів у твердій грошовій сумі.

У моїй практиці в основному посвідчувались договори про припинення права на аліменти на дитину, у зв'язку з придбанням права власності на нерухоме майно.

Неодноразово були випадки, коли батько за договором дарування передавав дитині або матері будинок, але за домовленістю, що після цього до нього не пред'являтимуть претензій по сплаті аліментів. Проте, через деякий час мати дитини зверталася до суду з позовом про стягнення аліментів і суд задовольняє позов посилаючись на те, що мати не може відмовитися від права дитини на аліменти. Так фактично шляхом обману батько залишався без будинку, а мати - з будинком і аліментами.

Можливість укласти договір згідно якого права дитини на аліменти припиняються у зв'язку з придбанням права власності на нерухоме майно, передбачено в нашому законодавстві вперше в Сімейному кодексі України (ст. 190) тим, що набув чинності з січня 2004 року.

«Той з батьків, з ким проживає дитина, і той з батьків, хто проживає окремо від нього, з дозволу органу опіки і опікування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності, на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельна ділянка т.п.)».

Якщо дитина досягла 14 років, він бере участь в укладанні договору. Набувальником права власності на нерухоме майно може бути дитина, або дитина і той з батьків, з ким він проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. Вибір одного з цих варіантів залежить від різних обставин, зокрема від матеріального стану того з ким проживає дитина і від відносин батьків між собою.

На практиці в основному батьки (саме вони найчастіші окремо живуть від дітей і є відчужувачами) передають майно тільки дітям. І те їм хотілося б щоб квартира не передавалася в найм в майбутньому або не жив там «чужий дядько». Взагалі природа цього договору складна. Батько, передаючи майно дитині, звільняється від обов'язку на утримання дитини і втрачає право власності на нерухомість.

У дитини є право на утримання і одержує право власності на нерухомість, що забезпечує його хоча б відносну матеріальну самостійність в майбутньому. Мати дитини може одержати лише подвоєний аліментний обов'язок і величезне задоволення від того, що її дитина має власний дах над головою.

Хотілося б дати практичну пораду: Якщо мати, з ким проживає дитина, перебуває в повторному шлюбі, то її чоловік має право вимоги визнати частину майна, виділеної дружині, в спільній сумісній власності подружжя, якщо буде доведено, що дитина одержує утримання з сімейного бюджету. Тому, щоб не було ускладнень з чоловіком в повторному шлюбі, краще передавати майно дитині в рахунок припинення права на аліменти.

При укладенні батьками договору про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно у того з батьків, який проживає окремо від дитини, припиняється обов'язок по утриманню дитини, а у того, з яким проживає дитина, виникає обов'язок самостійно його утримувати.

Разом з тим укладення вказаного договору не звільняє того з батьків, який проживає окремо від дитини від обов'язку брати участь в додаткових витратах, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, його хворобою, каліцтвом і т.п.).

У сімейному законодавстві передбачені певні заходи направлені на охорону майнових прав неповнолітньої дитини. Так, зокрема, закон забороняє здійснювати стягнення на майно, одержане за таким договором. Крім того, майно, одержане дитиною за цим договором, за загальним правилом може бути відчужене до досягнення їм повноліття лише з відома органу опіки і піклування.

Стоїть питання: чи є підстави для визнання такого договору недійсним?

Якщо ім'я батька виключать з актового запису про народження дитини, то договір такий може бути визнаний судом недійсним на вимогу відчужувача нерухомого майна.

У разі невиконання тим з батьків, з яким проживає дитина, обов'язки по його утриманню відповідно до договору про припинення права на аліменти для дитини, у зв'язку з передачею нерухомого майна є істотним порушенням договору і надає право батькові - відчужувачу нерухомого майна звернутися до суду з вимогою про його розірвання.

У разі розірвання договору за рішенням суду нерухоме майно передане за договором підлягає поверненню, тобто відновлюється право власності на майно у відчужувача.