Нюанси правового регулювання особливого виду материнства

22-04-2014

Нюанси правового регулювання особливого виду материнства

Під особливим видом материнства я розумію таке поняття як «сурогатне материнство». Сурогатне материнство - це допоміжна репродуктивна технологія, при застосуванні якої жінка добровільно погоджується завагітніти з метою виносити і народити біологічно чужу їй дитину , яка буде потім віддана на виховання іншим особам - генетичним батькам. Вони і будуть юридично вважатися батьками даної дитини, попри те, що її виносила і народила сурогатна мати. Попри те, що термін «сурогатне материнство» використовується дуже широко, очевидно, що найточнішим формулюванням слід визнати норму, визначену Всесвітньою Організацією Охорони Здоров'я в Женеві в 2001 році: «Гестаційний кур'єр: жінка, у якої вагітність наступила в результаті запліднення ооцитів, що належать третій стороні, сперматозоїдами, що належать третій стороні. Вона виношує вагітність з тією умовою або договором, що батьками народженої дитини буде одна або обидві людини, чиї гамети використовувалися для запліднення ».

Україна вважається однією з центральних країн де використовується сурогатне материнство. У зв’язку з цим вважаємо за необхідне поставити питання про актуальність договірних відносин щодо застосування штучної інсемінації, оскільки в силу об’єктивних причин такий спосіб репродуктивних дій останнім часом набуває популярності в Україні, але сама тема сурогатного материнства є досить делікатною, оскільки пов’язана зі сферою людських почуттів, з тим, що в сім’ях народжуються і виховуються діти генетичними батьками (матір’ю, або батьком). І хоча на сьогодні сурогатне материнство в Україні є абсолютно законне і передбачено Сімейним кодексом України та рядом нормативних актів, але єдиної законодавчої бази щодо регулювання даних відносин поки що не створено.

Загалом, проблема регулювання відносин подружжя щодо сурогатного материнства комплексно не вивчалася не тільки на теренах України, а й в радянській і пострадянський науці, на відміну від дослідження правовідносин подружжя взагалі та їх регулювання на національному рівні. Що стосується регулювання відносин подружжя щодо сурогатного материнства, то наукові дослідження з цих питань практично відсутні попри гостру потребу в них.

Подружжя має право на природні права, якими вони можуть користуватися та ніхто їм не повинен перешкоджати у цьому. Але якщо говорити про застосування методів штучної інсемінації, то в Сімейному кодексі України на сьогодні закріплена одна норма – стаття 123 Сімейного кодексу України. Положення цієї норми в Сімейному кодексі недостатньо, щоб врегулювати складні відносини, що виникають у зв’язку з народженням дитини в результаті застосування штучного способу. Так, досить багато публікацій свідчить про складні психологічні аспекти сурогатного материнства, інші говорять про фактичний продаж дітей через інтернет. Необхідно відзначити, що відповіді на питання про те, чи можна використовувати методи штучної інсемінації з метою отримання доходу, у законодавстві України не існує, отже сприймається як дозвіл.

На практиці виношування та народження дитини за допомогою сурогатної матері набуває все більшої поширеності, але з точки зору законодавства сторони на сьогодні залишаються незахищеними.

Отже, виношування та народження дитини за допомогою сурогатної матері потребує правового аналізу.

По-перше, оскільки правовідносини щодо сурогатного материнства повинні мати характер договору, необхідно прийняти спеціальний законодавчий акт щодо сурогатного материнства, в якому детально розмежувати порядок застосування програм допоміжних репродуктивних технологій (сурогатне материнство) за суб’єктом: а) подружжя; б) особи, що проживають однією сім’єю, без реєстрації шлюбу; в) одинока жінка, яка має показання для сурогатного материнства.

Пріоритетного значення в регулюванні сімейних відносин СК України надає взаєминам між подружжям, тобто таким, що ґрунтуються на шлюбі (стаття 21 Сімейного Кодексу), чи з ним пов’язаних, тож вести в подальшому мову щодо застосування репродуктивних технологій в СК України, а саме методом сурогатного материнства, вважаємо доцільно тільки стосовно саме подружжя. Необхідно відзначити, що право на проведення програм допоміжних репродуктивних технологій мають не тільки подружжя, але чоловік та жінка, що створили сім’ю і без реєстрації шлюбу. Так, згідно з частиною 7 статті 281 «Право на життя» Цивільного Кодексу України: «Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством, але в даному випадку мова йде про укладення цивільно-правового договору і відносини повинні регулюватися саме Цивільного Кодексу України, главою 63.

По-друге, шлюб - це значний та відповідальний крок у житті людини, із вступом у шлюб у подружжя виникає комплекс прав та обов’язків, серед яких слід виділити як особисті майнові права, так і особисті немайнові права.

До особистих немайнових прав подружжя законодавцем віднесено такі як: право на материнство, право на батьківство, право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності, на фізичний та духовний розвиток, на зміну прізвища, на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї, обов’язок подружжя турбуватися про сім’ю, право дружини та чоловіка на особисту свободу. Зазначені права подружжя повинні базуватися на взаємній повазі, взаєморозумінні та підтримці. Свої особисті немайнові права подружжя повинно узгоджувати між собою, при цьому інший з подружжя не повинен перешкоджати здійсненню прав другим із подружжя.

Як вже зазначалося, дружина має право на материнство (стаття 49 Сімейного кодексу України). Оскільки чинне законодавство не містить визначення поняття материнство, проаналізуємо його з точки зору науковців. Так, вчений І.А. Бірюков зазначає, що материнство – це забезпечена законом можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію (народжувати здорових дітей), належним чином утримувати їх та виховувати в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Як зазначає В.Ю. Москалюк, до поняття «материнство», крім права мати дитину, включається й фізіологічний стан жінки під час вагітності, її соціальне становище, а також її моральний настрой. На нашу думку, право на материнство потрібно розглядати ще в більш ширшому розумінні, не з фізіологічної точки зору (саме народження), а з соціального становища жінки, яка виховує дитину і таким чином реалізовує себе як матір. Оскільки народити дитину – це важлива функція жінки, але дати дитині можливість фізичного, духовного розвитку, здійснювати за нею постійний догляд – саме ці дії матері треба називати материнством.

Таким чином, проведення програм допоміжних репродуктивних технологій методом сурогатного материнства можна розглядати в контексті реалізації права на материнство. У зв’язку з цим пропонуємо на законодавчому рівні доповнити СК України глава 6 «Особисті немайнові права та обов’язки подружжя» та закріпити статтю під назвою «Право подружжя на застосування допоміжних репродуктивних технологій» та викласти її в такій редакції:

«Подружжя в Україні мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами встановленими законодавством.

Небажання жінки (чоловіка) мати дитину при застосуванні допоміжних репродуктивних технологій може бути причиною для розірвання шлюбу.

Відносини між генетичними батьками та донором (сурогатною матір’ю) регулюються договором сурогатного материнства укладеного згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством».

По-третє, досягнення домовленості між генетичними батьками та сурогатною матір’ю повинно відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину ст. 203 Цивільного кодексу України.

Оскільки не можливо передбачити всі життєві ситуації, що можуть трапитися під час виношування дитини, враховуючи сферу, суб’єктний склад і предмет правового регулювання сурогатного материнства, вважаємо за доцільне наповнити його наступним змістом:

1. За договором сурогатного материнства одній стороні (сурогатній матері) імплантують в організм зародок, запліднений іншою стороною (генетичними батьками), а генетичні батьки зобов’язуються оплатити сурогатній матері надану послугу та відшкодувати витрати, які вона зазнала під час виношування дитини;

2. Предмет договору – надання послуг з виношування та народження дитини;

3. Права та обов’язки сторін.

Права сурогатної матері:

• На винагороду та компенсацію всіх витрат, які були понесені у зв’язку із заплідненням, виношуванням та народжуванням дитини.
• На визначення походження дитини. Сурогатна матір записується матір’ю дитини, якщо генетичні батьки не будуть заперечувати проти цього.
• На оскарження материнства генетичної матері у випадку доведення в судовому порядку, що генетичні батьки зачали дитину з метою, яка суперечить інтересам дитини (продаж дитини чи її органів тощо).

Обов’язки сурогатної матері:

• Надати послугу особисто.
• Дотримуватися всіх вимог лікаря, що спрямовані на народження здорової дитини.
• Дбати про своє здоров’я протягом усього періоду вагітності.
• Віддати дитину після її народження генетичним батькам та виконати інші дії узгоджені договором.

Права генетичних батьків:

• На інформацію про процедуру штучного запліднення та медичні і правові аспекти її наслідків
• На передання дитини, народженої сурогатною матір’ю згідно умов договору про сурогатне материнство
• Обов’язки генетичних батьків
• Оплатити надану їм послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених договором
• Компенсувати витрати на медичне обслуговування, втрати заробітної плати сурогатної матері та інші дії встановлені договором
• У випадку народження неповноцінної дитини, виконати обов’язки відповідно до умов договору
• У випадку народження двох та більше дітей сума винагороди збільшується за домовленістю сторін.

4. Форма договору. Очевидно, що правовідносини щодо сурогатного материнства повинні посвідчуватися у нотаріальному порядку та складатися у трьох примірниках – один з них залишається у відповідного нотаріуса, а інші два віддаються подружжю та сурогатній матері.

5. Припинення дії договору. Це можуть бути наступні умови:

• Виконання умов договору належним чином.
• Смерть сурогатної матері.
• Перинатальна смерть плоду.
• Внаслідок розірвання договору.
• Форс-мажорні обставини.

У разі неможливості виконання договору через форс-мажорні обставини, наприклад, що виникла не з вини сурогатної матері (втрата дитини внаслідок радіоактивних викидів), генетичні батьки зобов’язані сплатити сурогатній матері фактичні затрати, яких вона зазнала до моменту настання зазначених обставин.

Серед однієї із найбільш гострих і актуальних проблем, які хвилюють сьогодні світову громадськість, і в першу чергу європейську, є проблема «сурогатного материнства». Для європейців як представників континенту, який переживає демографічну кризу і де спостерігається негативний приріст корінного населення, особливо в північних, західних та центральних районах, «сурогатне материнство» є однією з найбільш ефективних репродуктивних технологій, що дозволяє вирішити проблему, пов’язану із продовженням роду, збереженням та відновленням людського генофонду. Тому з кожним роком застосування сурогатного материнства все більше і більше поширюється у суспільстві і в першу чергу набуває розповсюдження у тих країнах, де спостерігається суттєве старіння населення, має місце низький приріст останнього і констатується високий відсоток безплідних сімейних пар.

Як нова біотична проблема сурогатне материнство порушує низку питань правового характеру, в першу чергу договірних, які вимагають їх нагального розв’язання і належного законодавчого врегулювання.

Загалом, вважаємо за необхідне розробити типову форму договору з урахуванням інтересів усіх суб’єктів, особливо дитини, у якому будуть відображені всі істотні умови, а також передбачені всі негативні наслідки.

Автор: Ксенія Прокопчук