|
Понятие сделки детально рассматривает глава 16 Гражданского кодекса Украины (далее-ГКУ). В соответствии со ст. 202 ГКУ сделкой является действие лица, направленное на установление, изменение или прекращение гражданских прав и обязанностей.
Сделки отличаются от других юридических фактов такими чертами:
- сделки являются волевыми актами, направленными на достижение определенного правового результата (в отличие от происходящих событий и создают правовые последствия независимо от воли субъектов гражданского права);
- сделки всегда являются действиями физического или юридического лица (в отличие от административных актов, актов управления, выдаваемых органами государственной власти и управления);
- сделки всегда являются правомерными действиями, влекущими возникновение или видоизменения регулятивных гражданских правоотношений (в отличие от деликтов, которые нарушают гражданские права и влекут возникновение регулятивных отношений);
- воля в сделках всегда направлена именно на установление, изменение, прекращение и т.д. гражданских прав и обязанностей (в отличие от юридических поступков, где волеизъявление не направлено специально на создание юридических последствий);
- сделки опосредствуют динамику гражданских правоотношений (в отличие от актов гражданского состояния, которые, во-первых, объединяют события, во-вторых, неразрывно связаны с физическим лицом и не касаются юридических лиц, в-третьих, служат предпосылкой возникновения у физических лиц возможности быть субъектом гражданских прав и обязанностей).
Ст. 203 ГКУ различает односторонние сделки и договоры (двусторонние или многосторонние сделки). Односторонней сделка признается в случае, если для возникновения, прекращения или иного видоизменения гражданских прав и обязанностей, достаточно волеизъявления одной стороны (например, волеизъявление наследодателя-завещателя при составлении завещания). Двусторонняя или многосторонняя сделка является договором. Договор - это соглашение двух или более сторон, направленное на установление, изменение или прекращение гражданских прав и обязанностей (ст. 626 ГКУ).
Классификация сделок возможна и по другим критериям:
а). сделки реальные (договоренность сторон и передача вещи, например, договор займа) и консенсуальные (достижения сторонами соглашения по всем существенным условиям, например, купля-продажа);
б). возмездные сделки (наличие встречного имущественного эквивалента, например, договор купли-продажи) и безвозмездные (обязанность по расходам имеет только одна из сторон, например, договор дарения);
в). сделки абстрактные (не определено оснований их осуществления, например, выдача векселя) и казуальные (указана причина их заключения, большинство договоров гражданского права);
г). срочные сделки (определен момент возникновения у сторон прав и обязанностей, продолжительность их существования, момент прекращения т.д.) и бессрочные (сроки не оговариваются, например, договор аренды, заключенный на неопределенный срок);
д). сделки легитарные(такие, что имеют основой предписания закона), волонтерные (не предусмотренные законом, но заключаются лицами в результате их свободного волеизъявления);
е). сделки устные и письменные; условные и безусловные; биржевые и небиржевые и др.
Действительность сделки
Условием действительности сделок является соблюдение требований ст. 203 ГКУ:
1). относительно содержания сделки. Содержание сделки не должно противоречить гражданскому законодательству и моральным принципам общества, то есть физические и юридические лица, должны учитывать требования относительно осуществления гражданских прав, установленных в ГКУ и др. актах гражданского законодательства;
2). по гражданской дееспособности субъектов сделки. Сделки могут заключать только лица, имеющие необходимый объем гражданской дееспособности;
3). относительно волеизъявления. Оно должно быть свободным и отвечать внутренней воли субъекта сделки;
4). относительно формы сделки. При заключении сделки обязательное соблюдение предусмотренной законом форме (простой или нотариальной);
5). относительно реальности сделки. Сделка должна быть направлена на наступление правовых последствий, обусловленных ею;
6). относительно соблюдения специальных условий. Например, сделка, совершаемая родителями или усыновителями, не может противоречить правам и интересам малолетних, несовершеннолетних и нетрудоспособных детей.
Сделка является правомерной, если ее недействительность прямо не установлена законом, или если она не признана судом недействительной. Презумпция правомерности сделки является важной гарантией реализации гражданских прав участниками гражданских отношений. Она заключается в предположении, что лицо, совершая сделку, действует правомерно.
Формы сделки
Форма сделки - это способ выражения воли лиц, которые принимают в ней участие. Ст. 205 ГКУ предусматривает существование двух форм сделки.
В простой письменной форме сделку можно совершить путем составления определенного документа (договора, доверенности), подписанного лицами, которые участвуют в сделке. Сделка также может быть совершена путем обмена письмами, телеграммами и т.д., подписанными лицами, которые их посылают.
Сделка считается совершенной в письменной форме с нотариальным удостоверением, когда заключенный документ заверен государственным или частным нотариусом, а в местах, где нет нотариуса, другим должностным лицом, уполномоченном законом совершать нотариальные сделки.
Возможно выражения воли молчанием. Оно имеет правовое значение только в том случае, если законом или соглашением сторон ему предоставлено такое значение. Так, если арендатор продолжает пользоваться имуществом после истечения срока договора при отсутствии возражений со стороны арендодателя, договор считается возобновленным на тех же условиях на неопределенный срок. В этом случае продление арендных отношений происходит фактически путем молчаливого согласия сторон.
По общему правилу, устно могут совершаться сделки, которые полностью выполняются сторонами в момент ее совершения. Характерной чертой таких сделок является совпадение во времени двух стадий их развития - возникновение и прекращение путем выполнения обязательств. Это сделки физических лиц между собой на сумму, не превышающую двадцатикратный размер необлагаемого налогом минимум дохода граждан.
Ч.2 ст. 207 ГКУ предусматривает обязанность организации, которые оплатили товары или услуги, требовать от контрагента письменного подтверждения полученной суммы денег и оснований для их получения.
Согласно ст. 208 ГКУ в простой письменной форме должны заключаться сделки между юридическими лицами, сделки между физическим и юридическим лицом (кроме случаев, когда момент совершения сделки совпадает с выполнением), сделки физических лиц между собой на сумму, не превышающую в двадцать и более раз размер необлагаемого минимума доходов граждан, другие сделки, для которых письменная форма предусмотрена законом.
Нотариальное удостоверение сделки означает, что его содержание, время и место осуществления, намерения субъектов сделки, его соответствие закону и другие обстоятельства официально зафиксированы нотариусом, и рассматриваются как установленные и достоверные. П. 27 Инструкции о порядке совершения нотариальных действий нотариусами Украины включает перечень сделок, которые подлежат обязательному нотариальному удостоверению. По согласованию субъектов, совершающих сделку, нотариальному удостоверению подлежит сделка, даже если это требование не является обязательным.
Сделка может совершаться малолетними лицами. Но такая сделка может выходить за пределы гражданской дееспособности лица. В таком случае данная сделка должна быть одобрена или родителями, или усыновителями малолетнего лица, или опекуном или одним из них, с кем малолетний проживает. Если в течение месяца не было заявлено претензий по сделки от этих лиц, она считается одобренной; если одобрение отсутствует - сделка является ничтожной. В случае признания сделки недействительной, стороны обязаны возвратить все полученное ими по этой сделке в натуре.
Сделка, совершенная недееспособным физическим лицом, может быть признана действительным. Но только судом, по требованию опекуна и если будет установлено, что она совершена в пользу этого недееспособного физического лица.
Особыми являются правовые последствия в случае совершения сделки под влиянием обмана. Обман имеет место, если сторона отрицает наличие обстоятельств, которые могут помешать совершению сделки, или если она замалчивает их существования. В этом случае сторона, которая применила обман, обязана возместить другой стороне убытки в двойном размере и моральный вред, причиненные в связи с совершением этой сделки.
|
Поняття правочину детально розглядає глава 16 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ). Відповідно до ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини відрізняються від інших юридичних фактів такими рисами:
- правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату (на відміну від подій, що відбуваються та створюють правові наслідки незалежно від волі суб'єктів цивільного права);
- правочини завжди є діями фізичної або юридичної особи (на відміну від адміністративних актів, актів управління, що видаються органами державної влади та управління);
- правочини завжди є правомірними діями, що тягнуть виникнення або видозміни регулятивних цивільних правовідносин (на відміну від деліктів, які порушують цивільні права і тягнуть виникнення регулятивних відносин);
- воля в правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (на відміну від юридичних вчинків, де волевиявлення не спрямоване спеціально на створення юридичних наслідків);
- правочини опосередковують динаміку цивільних правовідносин (на відміну від актів цивільного стану, котрі, по-перше, об'єднують події, по-друге, нерозривно пов'язані з фізичною особою і не стосуються осіб юридичних, по-третє, слугують передумовою виникнення у фізичних осіб можливості бути суб'єктом цивільних прав і обов'язків).
Ст. 203 ЦКУ розрізняє односторонні правочини і договори (двосторонні чи багатосторонні правочини). Одностороннім правочин визнається у разі, якщо для виникнення, припинення або іншої видозміни цивільних прав і обов'язків достатньо волевиявлення однієї сторони (наприклад, волевиявлення спадкодавця-заповідача при складанні заповіту). Двосторонній або багатосторонній правочин є договором. Договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦКУ).
Класифікація правочинів можлива і за іншими критеріями:
а). правочини реальні (домовленість сторін і передача речі, наприклад, договір позики) та консенсуальні (досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов, наприклад, купівля-продаж);
б). правочини оплатні (наявність зустрічного майнового еквівалента, наприклад, договір купівлі-продажу) та безоплатні (обов'язок здійснити витрати має тільки одна зі сторін, наприклад, договір дарування);
в). правочини абстрактні (не визначено підстав їхнього здійснення, наприклад, видача векселя) та казуальні (вказана підстава їхнього укладення, більшість договорів цивільного права);
г). правочини строкові (визначено момент виникнення у сторін прав і обов'язків, тривалість їхнього існування, момент припинення тощо) та безстрокові (терміни та строки не застерігаються, наприклад, договір оренди, укладений на невизначений термін);
д). правочини легітарні (такі, що мають основою приписи закону), волонтерні (не передбачені законом, але укладаються особами у результаті їхнього вільного волевиявлення);
є). правочини усні та письмові; умовні та безумовні; біржові та небіржові та ін.
Чинність правочину
Умовами чинності правочинів є дотримання вимог ст. 203 ЦКУ:
1). щодо змісту правочину. Зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству та моральним принципам суспільства, тобто фізичні і юридичні особи, повинні враховувати вимоги щодо здійснення цивільних прав, встановлених у ЦКУ та ін. актах цивільного законодавства;
2). щодо цивільної дієздатності суб'єктів правочину. Правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності;
3). щодо волевиявлення. Воно має бути вільним і відповідати внутрішній волі суб'єкта правочину;
4). щодо форми правочину. При укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми (простої або нотаріальної);
5). щодо реальності правочину, тобто має бути спрямованим на настання правових наслідків, що обумовлені ним;
6). щодо дотримання спеціальних умов. Наприклад, правочин, що вчиняється батьками або усиновлювачами, не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно.
Форми правочину
Форма правочину — це спосіб вираження волі осіб, які беруть у ньому участь. Ст. 205 ЦКУ передбачає існування двох форм правочину.
У простій письмовій формі правочин можна вчинити шляхом складання певного документу (договору, довіреності), підписаного особами, які беруть участь у правочині. Правочин також може бути вчинений шляхом обміну листами, телеграмами тощо, підписаними особами, які їх посилають.
Правочин вважається вчиненим у письмовій формі з нотаріальним посвідченням, коли укладений документ завірений державним або приватним нотаріусом, а у місцях, де нема нотаріусу, іншою посадовою особою, уповноважену законом вчинять нотаріальні угоди.
Можливе вираження волі мовчанням. Воно має правове значення тільки у тому випадку, якщо законом або угодою сторін йому надане таке значення. Так, якщо орендар продовжує користуватися майном після спливу строку договору при відсутності заперечень з боку орендодавця, договір вважається поновленим на тих самих умовах на невизначений строк. У цьому випадку подовження орендних відносин відбувається фактично шляхом мовчазної згоди сторін.
За загальним правилом, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент його вчинення. Характерною рисою таких правочинів є збіг у часі двох стадій їх розвитку — виникнення та припинення шляхом виконання зобов’язань. Це правочини, фізичних осіб між собою на суму, що не перевищує двадцятикратний розмір неоподаткованого мінімум доходу громадян.
Ч.2 ст. 207 ЦКУ передбачає обов'язок організації, які оплатили товари або послуги, вимагати від контрагента письмового підтвердження отриманої суми грошей та підстав для їх отримання.
Згідно із ст. 208 ЦКУ у простій письмовій формі мають укладатися правочини між юридичними особами, правочини між фізичною та юридичною особою (крім випадків, коли момент вчинення правочину збігається з виконанням), правочини фізичних осіб між собою, на суму, що не перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, інші правочини, для яких письмова форма передбачена законом.
Нотаріальне посвідчення правочину означає, що його зміст, час і місце здійснення, наміри суб'єктів правочину, його відповідність закону та інші обставини офіційно зафіксовані нотаріусом, і розглядаються як встановлені і достовірні. П. 27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України включає перелік правочинів, які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. За погодженням суб'єктів, які вчиняють правочин, нотаріальному посвідченню підлягає будь який правочин, навіть якщо ця вимога не є обов'язковою.
Правочин може вчинятися малолітніми особами. Але він може виходити за межі цивільної дієздатності такої особи. У такому разі даний правочин має бути схвалений або батьками, або усиновлювачами малолітньої особи, або опікуном або одним з них, з ким вона проживає. Якщо протягом місяця не було заявлено претензій по такому правочину від цих осіб, він вважається схваленим; якщо схвалення відсутнє – правочин є нікчемним. У разі визнання правочину недійсним, сторони зобов’язані повернути усе одержане ними за цим правочином у натурі.
Правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, може бути визнаний дійсним. Але тільки судом, на вимогу опікуна та якщо буде встановлено, що він вчинений на користь цієї недієздатної фізичної особи.
Особливими є правові наслідки у випадку вчинення правочину під впливом обману. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. У цьому разі сторона, що застосувала обман, зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
|
