Право Спільної Власності

Право власностi

Починаючи розглядати питання право спільної власності треба спочатку з’ясувати що ж таке право власності взагалі. У чинному законодавстві є визначення цього терміну. Згідно частині 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. З цього випливає, що особа (власник) володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, але при здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства. Також хотів би зазначити , що усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Тобто як і сказано в Конституції України у всіх є однакові права.

Хоча і згідно закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, у частині 2 статті 321 Цивільного кодексу України сказано, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Також згідно частині 3 цієї ж статті примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 353 Цивільного Кодексу , а саме у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція); в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості; реквізоване майно переходить у власність держави або знищується; оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду; у разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо; якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку.

Це було коротко і основне про право власності. Тепер же давайте зазначимо щодо права спільно власності. Право спільної власності дуже цікава тема , але водночас і дуже складна. Бувають випадки, коли у суді питання щодо спільної власності вирішують 3 роки доки сторони процесу (позивач і відповідач) не дійдуть згоди. Приведу приклад:

Після смерті батька його діти (2 сина) одержали однакову частку його майна за спадком. Серед всього була однокімнатна квартира, яка теж була передана дітям у спільну власність. Старший син був вже жонатий і мешкав зі своєю сім’єю у своїй власній квартирі. Молодший, навпаки, не мав де мешкати. Старший захотів продати квартиру и розділити гроші , а молодший цього не хотів. Таким чином старший син подав позов до суду з вимогою продати квартиру і поділити кошти. Згідно частині 1 статті частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Згідно статті 367 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. Також відповідно до статті 370 цього ж кодексу співвласники мають право на виділ у натурі частки майна, що є у спільній сумісній власності. Проблема була в тому, що молодший був не в змозі і не хотів виплачувати гроші за частку брата. Суд не зміг вирішити це питання, бо ніяких прав не було порушено ні з боку молодшого, ні з боку старшого з синів. Врешті-решт вони вирішили це питання свою справно через нотаріуса укладанням договору, за яким молодший повинен виплачувати гроші старшому задля викупу його частки у розстрочку. А взагалі такі питання іншим способом, тобто не шляхом домовленості, не вирішуються.

Право спільної власності

Що ж таке право спільної власності? Цивільний кодекс дає таке визначення: право спільної власності - це майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Поняття право спільної власності є родовим поняттям, що за певним критерієм поділяється на два види: спільну часткову та спільну сумісну власність. Зазначений поділ є дихотомічним та виключає можливість виокремлення за цим же критерієм інших видів права спільної власності. Критерієм поділу спільної власності на два види є визначеність часток у праві власності. У випадку коли частки у праві спільної власності визначені, йдеться про спільну часткову власність (частина 1 стаття 356 Цивільного кодексу України), коли ж частки у праві спільної власності не визначені, то мається на увазі спільна сумісна власність (ч.1 ст. 368 ЦК).

Спільна сумісна власність - спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. У відносинах спільної сумісної власності частки співвласників наперед не визначені. Вони визначаються лише у випадку припинення спільної власності шляхом поділу майна, виділу з нього певної частки або трансформації спільної сумісної у спільну часткову власність. При цьому розмір цих часток може бути як однаковим, так і неоднаковим, і залежати від конкретних обставин.

Право спільної часткової власності - власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (стаття 356 Цивільного кодексу України). Спільна часткова власність передбачає, що частки учасників у праві на майно чітко визначені. Кожен із них має право за своїм бажанням припинити відносини спільної власності шляхом виділу своєї частки зі спільного майна.

Хоча і право спільної власності є різновидом права власності, але воно не створює окремого різновиду права власності. Характер права на майно кожного із співвласників у спільній власності визначається юридичною особистістю конкретного учасника. Тому фізичним та юридичним особам майно належить на праві приватної власності; державі - на праві державної власності тощо. Немає сенсу виділяти і так звану змішану форму власності, коли майно на праві спільної власності належить різним за своїм правовим статусом учасникам, наприклад, фізичній та юридичній особам, юридичній особі та державі тощо. У даному разі ніякі форми власності не змішуються, бо кожна особа має право на майно залежно від особливостей свого правового статусу. Концепція змішаної форми власності не має значення ані в теоретичному, ані у практичному сенсі.

Право спільної власності може виникнути з підстав, не заборонених законом (частина З стаття 355 Цивільного кодексу України). Прикладом може бути спадкування однієї речі двома спадкоємцями; набуття житлового будинку подружжям за договором купівлі-продажу (дарування, міни); об’єднання майна декількома особами для будівництва гаражу (договір про спільну діяльність), приватизація державної квартири в державному жилому фонді членами сім’ї тощо.

Автор: Ксенія Прокопчук