Представництво і довіреність

За загальним правилом учасники цивільних відносин особисто набувають цивільних прав та цивільних обов’язків шляхом укладення правочинів. Але існують випадки, коли вони не в змозі особисто вирішувати ті чи інші питання. «Представництво» у такому випадку може їм допомогти.

Що ж таке Представництво? Згідно з частиною 1 статті 237 Цивільного Кодексу України, представництво – це є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Однак це не означає , що представник виступає стороною правочину, він здійснює представництво шляхом реалізації наданих йому повноважень з його укладення від імені та в інтересах особи, яку він представляє.

Відповідно частині 1 статті 238 Цивільного Кодексу України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Фактично у правочинах представника можна уособлювати з особою, яку представник представляє. Хоча згідно з частиною 2 статті 237 Цивільного Кодексу України не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Воно не поширюється на випадки виникнення законного представництва. Законні представники, наприклад, батьки малолітньої або опікун недієздатної особи, шляхом укладення правочину від імені та в інтересах інших осіб, коло яких визначене законом, забезпечують реалізацію їх цивільних прав та законних інтересів. Це значить , що представництво виникає на підставі договору або акта органу юридичної особи. Відповідно статті 205 Цивільного Кодексу України договір може бути в усній чи письмовій формі.

Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Так особа може тільки особисто скласти заповіт, відмовитися від спадщини, права власності на об’єкт нерухомості чи інше майно, перехід або припинення прав на яке підлягає державній реєстрації тощо . Мета Представництва полягає у вчиненні представником правочинів в інтересах особи , яку він представляє . Тому Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи , яку він одночасно представляє. Винятки становлять відносини комерційного представництва. В останньому випадку обов’язковою є згода особи, яку представляють, а здійснення представником такого одночасного представництва інтересів кількох осіб.

Вчинення правочинів представником полягає у здійсненні ним власних дій , які відповідно до наданих йому повноважень створюють , змінюють або припиняють цивільні права та обов’язки в особи , яку представляють . Вимоги до суб’єктів , які можуть брати участь у відносинах представництва , різні . Представниками й особами, яких представляють, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи . Особою , яку представляють , може бути будь-яка правоздатна особа: фізична особа - з дня народження і до її смерті, юридична особа - з моменту виникнення і до її припинення. У випадках , коли у відносинах представництва як особа , яку представляють , бере участь людина , вона може бути як дієздатною , так і недієздатною залежно від виду представництва. Дієздатність особи, яку представляють, у відносинах добровільного представництва є обов’язковою умовою їх виникнення . При виникненні відносин законного представництва дієздатність особи, яку представляють , або взагалі відсутня , або має відповідний обсяг залежно від віку людини або її статусу . Така особа може бути обмеженою у дієздатності або визнана недієздатною .

Представником може бути фізична або юридична особа, що має повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку вона представляє. Представник у всіх випадках повинен бути повністю дієздатним. Юридичні особи можуть виконувати функції представника , якщо це прямо передбачено законом або якщо це не суперечить їх установчим документам. Третьою особою, з якою внаслідок дій представника встановлюються, змінюються або припиняються правовідносини з особою, яку представляють, може бути будь-яка особа, яка має достатній для вчинення відповідного правочину обсяг дієздатності. Правовідносини представництва , враховуючи коло правових зв’язків, що виникають між їх учасниками, мають складну структуру. Участь третіх осіб у відносинах представництва обумовлює наявність у структурі представництва внутрішніх і зовнішніх правових зв’язків .

Внутрішні відносини представництва виникають між особою, яку представляють, і її представником . Ці відносини мають фідуціарний (особистий, довірчий) характер, що обумовлене тим, що особа, яку представляють, повинна довіряти представнику і бути впевненою, що при здійсненні представницьких повноважень він не порушить належні їй цивільні права й законні інтереси. Зовнішні відносини представництва бувають двох видів: відносини між представником і третьою особою та відносини між особою, яку представляють, і третьою особою. Встановлення відносин, які виникають між особою, яку представляють , і третьою особою є результатом діяльності представника . Вони виникають на підставі правочину , укладеного представником від імені та в інтересах особи , яку він представляв , з третьою особою . Беручи участь у зовнішніх відносинах представництва , представник зобов’язаний інформувати третю особу про представницький характер своїх дій і надавати документальні докази не тільки підстав виникнення і наявності , а іноді й змісту наданих йому повноважень . У відносинах законного представництва такими доказами можуть служити документи , що свідчать про факт родинних зв’язків між батьками та малолітніми дітьми , рішення суду про визнання особи недієздатною та паспорт особи , яка призначена її опікуном , тощо . У відносинах договірного ( комерційного ) представництва значення доказів , які посвідчують не тільки факт виникнення , а й визначення змісту повноважень у відносинах представництва , можуть мати положення договору або довіреності .

Представництво необхідно відрізняти від інших подібних до нього , але різних за правовою природою відносин , що складають предмет цивільного права . Вони суттєво відрізняються за характером прав і обов’язків , які складають зміст таких правовідносин. Так, повноваження представника необхідно відрізняти від дій, що складають міру можливої поведінки посильного . Останній не укладає правочин , коли за дорученням однієї особи передає інформацію або речі іншій .

У відносинах , пов’язаних з укладенням правочину, він може передавати інформацію стосовно згоди контрагента з його умовами або повідомити про відмову від його укладення . Не мають статусу представників і особи, які надають лише технічну допомогу при укладенні правочину, наприклад, перекладають текст з іншої мови , друкують матеріали , займаються узгодженням їх умов тощо . Представник відрізняється і від посередника , який не укладає правочин від імені і в інтересах однієї із сторін . Посередник лише сприяє укладенню між ними правочину, а від свого імені вчиняє такі дії , як пошук контр агентів , проведення переговорів тощо . Вольові ж дії представника без посередньо створюють , змінюють та припиняють цивільні права та обов’язки для особи , яку він представляє. Діяльність представника схожа з діяльністю комісіонера, який укладає правочин в інтересах комітента. Але згідно статті 1011 Цивільного Кодексу України комісіонер вчиняє правочин від свого імені і за рахунок комітента, а представник діє від імені особи , яку представляє. Не є представником також особа, яка хоча і діє в чужих інтересах, але від власного імені , а також особа , уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів ( Частина 2 статті 237 Цивільного Кодексу України ).

Щодо Підстав виникнення та видів представництв слід зазначити наступне:

Підставами виникнення представництва можуть бути договір, закон , акт органу юридичної особи. Виходячи з цього, розрізняють такі види представництва: представництво, що виникає на підставі договору, закону або акта органу юридичної особи . Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені й інші підстави виникнення представництва (частина 3 стаття 237 Цивільного Кодексу ). Обсяг і характер повноважень представника обумовлюються підставою його виникнення.

Представництво, що виникає на підставі договору, називають добровільним або договірним . Це означає, що на вчинення право чину від імені особи, яку представляють , повинна бути згода представника, виражена в договорі або безпосередньо в довіреності. Різновидом добровільного договірного представництва є комерційне представництво ( стаття 243 Цивільного Кодексу України).

Представництво, яке виникає на підставі закону, називається законним і обов’язковим. Обов’язкове представництво виникає у випадках , коли і представник , і межі його повноважень встановлюються законом, незалежно від волі особи, яку представляють . Юридичними фактами, із якими пов’язується виникнення відносин законного представництва, виступають обставини , безпосередньо визначені законом, наприклад, родинні зв’язки батьків і дітей, встановлення опіки над малолітніми дітьми або недієздатними особами .

Представництвом, яке виникає на підставі акта органу юридичної особи, вважаються правовідносини, у яких представник діє від імені і в інтересах юридичної особи, яку він представляє, у межах, визначених змістом розпорядчого акта її орган . Особою, яку представляють, у цьому випадку виступає організація, що є юридичною особою, а функції представника виконують її працівники, котрі за родом своєї трудової діяльності повинні представляти її у відносинах із третіми особами. Прикладом видання органом юридичної особи розпорядчого акта, на підставі якого виникають відносини представництва, може бути наказ про призначення працівника на посаду, пов’язану із здійсненням представницьких функцій, зокрема, при укладанні правочинів . Змістом цього акта або окремою довіреністю частина 2 статті 244 Цивільного Кодексу України ) визначаються повноваження цього представника .

У випадках, передбачених законом, юридичну особу в цивільних відносинах можуть представляти не тільки її органи , а й її учасники . Згідно з частиною 2 статті 92 Цивільного Кодексу України у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов’язків і здійснювати їх через своїх учасників, які в цьому випадку визнаються її представниками. Якщо такий учасник відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, він зобов’язаний діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи у відносинах із третіми особами не має юридичної сили , крім випадків , коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частина 3 стаття 92 Цивільного Кодексу України ). Якщо члени органу юридичної особи чи інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів юридичної особи виступають від її імені, порушують свої обов’язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані юридичній особі (частина 4 стаття 92 Цивільного Кодексу України ).

Довiренiсть

Тепер повернемося щодо визначення довіреності у представництві. Що ж таке довіреність?

Довіреність - це письмовий документ, що видається особою, яку представляють (довірителем), іншій особі (представнику) для представництва перед третіми особами.

Довіреність за своєю природою є одностороннім правочином. Його укладення, у свою чергу, має наслідком виникнення повноважень представника на вчинення правочинів та пов’язаних з ними інших юридичних дій стосовно третіх осіб. Здійснення визначених довіреністю повноважень або відмова від їх здійснення є правом представника. За загальним правилом, довіреність може видаватися тільки дієздатними особами. Особи, які не є дієздатними у повному обсязі (наприклад, неповнолітні), можуть видавати довіреності на вчинення тих правочинів, які вони мають право вчиняти з урахуванням обсягу їх дієздатності. Довіреність свідчить про надання представнику довірителем відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа, тому вона може бути надана їй безпосередньо .

Як правило, довіреність укладається у письмовій формі . Довіреність від імені юридичної особи повинна мати обов’язкову письмову форму, скріплюється її печаткою і видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (стаття 246 Цивільний Кодекс).

Залежно від обсягу повноважень, що надаються представнику особою, яку він представляє, можна відокремити три види довіреності: загальну (генеральну), спеціальну і разову.

Загальна (генеральна) довіреність уповноважує представника на вчинення широкого кола правочинів та пов’язаних із ними юридичних дій (наприклад, генеральною є довіреність, яка видається керівникові філії юридичної особи).

Спеціальна довіреність надає повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу. Якщо той, кого представляють, уповноважує на здійснення якого-небудь одного правочину або юридичної дії, то спеціальна довіреність у цьому випадку буде називатися разовою довіреністю (іноді її відокремлюють у самостійний вид довіреності). До спеціальної можна віднести довіреність, яка ви дається експедиторові на укладення правочинів стосовно вантажів. Разова довіреність видається представнику на укладення одного правочину. Після здійснення дій представника, пов’язаних з його укладенням, разова довіреність втрачає силу.

Довіреність на одержання заробітної плати, стипендій, пенсій, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів , посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні або за місцем його проживання (частина 4 статті 245 Цивільного Кодексу України).

Законодавство передбачає наявність у довіреності обов’язкових відомостей (реквізитів), до яких слід віднести дату її вчинення. Довіреність, в якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною (частина 3 статті 247 Цивільного Кодексу України). Іншим обов’язковим реквізитом є підпис довірителя, а для довіреності, яка видається від імені юридичної особи, - її печатка. Строк дії довіреності визначається її змістом. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до її припинення (частина 1 статті 247 Цивільного Кодексу України).