Основне Виробництво

Основне виробництво — це процес або підрозділ, основна мета якого полягає у створенні кінцевої продукції або напівфабрикатів, призначених для
подальшої обробки або продажу. Приклади основного виробництва включають цехи з випуску автомобілів на автомобільному заводі, лінії з виробництва
одягу на текстильній фабриці або пекарні в кондитерській компанії. Витрати, пов'язані з основним виробництвом, безпосередньо включаються в
собівартість готової продукції.

Калькуляція собівартості продукції в основному виробництві включає кілька основних компонентів:

1. Прямі матеріальні витрати: Сюди входять вартість сировини, матеріалів та енергії, які безпосередньо беруть участь у створенні продукту.
2. Прямі трудові витрати: Це витрати на оплату праці працівників, зайнятих безпосередньо у виробничому процесі.
3. Загальновиробничі витрати: Ці витрати включають розподілені витрати, такі як оренда виробничих приміщень, амортизація обладнання,
   комунальні послуги та інші виробничі витрати, пов'язані з виробничим процесом.

Допоміжне Виробництво

Допоміжне виробництво, на відміну від основного, спрямоване на забезпечення функціонування основного виробництва. Воно включає в себе процеси
або підрозділи, які займаються виробництвом допоміжних матеріалів, напівфабрикатів або енергоносіїв. Приклади допоміжного виробництва включають
 ремонтні майстерні, електроенергетичні підрозділи та водопровідні служби на промисловому підприємстві.

Витрати допоміжного виробництва не включаються безпосередньо в собівартість готової продукції. Замість цього вони розподіляються між основними
 підрозділами на основі різних методів, таких як:

1. Метод прямого розподілу: Усі витрати допоміжних підрозділів розподіляються прямо між основними виробничими підрозділами залежно від
   обсягу наданих послуг. Це - так званий "котловий" метод, який не враховує існуючих зв'язків між допоміжними підрозділами і спрямований на
   лінійний розподіл витрат допоміжного виробництва за результатами роботи основного виробництва. Однак, він дуже простий і раніше широко
    використовувався.
2. Метод поетапного розподілу: Допоміжні підрозділи розподіляють свої витрати між іншими допоміжними та основними підрозділами поетапно.
    Вибирається послідовність розподілу витрат усіх допоміжних підрозділів підприємства. За цим методом витрати допоміжного виробництва можуть
    потрапляти і на інші допоміжні підрозділи. У цьому випадку собівартість калькулюється більш точно, однак, логіка розподілу не надто відрізняється
   від попереднього методу.
3. Метод взаємного розподілу: Цей метод враховує взаємозалежність між допоміжними підрозділами і розподіляє витрати на основі взаємних послуг,
    наданих один одному. Це, так званий, "напівфабрикатний" метод. У цьому випадку калькулюється собівартість кожного виду послуги або продукту
    (навіть не закінченого) на рівні підрозділу, а потім накопичені витрати передаються на підрозділ, який спожив цей продукт або послугу. Цей метод
   є найбільш точним, корисним для фінансового аналізу, а, отже, для прийняття управлінських рішень.

Роль Допоміжного Виробництва у Формуванні Собівартості

Допоміжне виробництво відіграє важливу роль у забезпеченні безперебійної роботи основного виробництва. Хоча його витрати є непрямими щодо готової
 продукції, їх правильний розподіл критично важливий для точного визначення собівартості. Наприклад, якщо допоміжний підрозділ, відповідальний за
 обслуговування обладнання, несе високі витрати, це може суттєво збільшити загальну собівартість продукції, виробленої на цьому обладнанні.

Приклади Допоміжного Виробництва

1. Ремонтні майстерні: Забезпечують технічне обслуговування та ремонт обладнання, що дозволяє основному виробництву працювати без простоїв.
2. Електроенергетичні підрозділи: Забезпечують безперебійне постачання електроенергії, необхідної для роботи виробничого обладнання.
3. Водопровідні служби: Забезпечують подачу води для технологічних процесів і санітарних потреб.