Список предметов
Суверенитет
2 / 34
Развернуть структуру обучения Свернуть структуру обучения

ПОНЯТИЕ И ВИДЫ СУВЕРЕНИТЕТА

Термин «суверенитет» применительно к государству впервые был употреблен Жаном Боденом (Франция, XVI век).

СУВЕРЕНИТЕТ – (от франц. souverainet’e от souverain – носитель верховной власти) – это состояние независимости государственной власти от какой-либо иной власти, которое состоит в ее праве и способности самостоятельно, без вмешательства какой-то иной силы руководить своей внутренней и внешней жизнью.

Конституционное право различает несколько видов суверенитета:

- государственный;

- национальный;

- народный.

Суверенитет государства представляет собой качественный признак государства, характеризующий его политико-правовую сущность, такое политико-юридическое свойство государственной власти, которое означает ее верховенство и полноту внутри страны, независимость и равноправие вовне.

Различают две стороны государственного суверенитета:

- внутреннюю (внутренний суверенитет), выражающую верховенство и полноту государственной власти по отношению ко всем другим организациям в политической системе общества, ее монопольное право на законодательство, управление и юрисдикцию внутри страны в пределах всей государственной территории;

- внешнюю (внешний суверенитет), выражающую независимость и равноправие государства как субъекта международного права во взаимоотношениях с другими государствами, недопустимость вмешательства во внутригосударственные дела извне.

Внутренний суверенитет называют еще законодательным суверенитетом, поскольку он предполагает право законодательной власти издавать законы.

Государственный суверенитете предполагает:

1). Верховенство (иначе: прерогатива власти) – отсутствие другой более высокой общественной власти на территории страны: государственная власть может отменить, признать ничтожным любое проявление всякой другой общественной власти;

2). Самостоятельность – возможность самостоятельно принимать решения внутри страны и вовне при соблюдении норм национального и международного права;

3). Полноту (иначе универсальность) – распространение государственной власти на все сферы государственной жизни, на все население и общественные организации стран;

4). Неделимость власти государства в пределах его территории – единство власти в целом и только функциональное ее разделение на ветви власти: законодательную, исполнительную, судебную; непосредственное осуществление властных велений;

5). Независимость во внешних отношениях – возможность самостоятельно принимать решения вовне страны при соблюдении норм международного права и уважении суверенитета других стран;

6). Равноправие во внешних отношениях – наличие в международных отношениях таких прав и обязанностей, как и у других стран;

7). Неотчуждаемость – невозможность произвольного отчуждения легитимной и легальной власти, только наличие закрепленной законом возможности делегировать суверенные права государства органам местного самоуправления (в унитарном государстве), субъектам федерации и органам местного самоуправления (в федеративном государстве).

Суверенитетом обладает любое государство независимо от величины его территории, количества населения, формы правления и устройства. Суверенитет государства является основным принципом международного права. Он нашел свое выражение в Уставе ООН и других международно-правовых документах.

Государство имеет суверенные права:

- право войны и мира;

- право издавать законы;

- право формировать государственные органы;

- право определять свою атрибутику (символику);

- право устанавливать налоги;

- право назначать своих представителей в другие государства и международные организации;

- право вступать в межгосударственные союзы и др.

Однако государство не вправе делать все, что считает необходимым, по отношению к другим государствам. Против таких действий предостерегает международное право. Например, государствам запрещается применять силу против других государств, за исключением самообороны или уполномочия со стороны Совета Безопасности ООН. Другим ограничением свободы государства является юридическая обязанность исполнять заключенные им договоры.

Следует отличать суверенитет государства от суверенитета нации.

Суверенитет народа (народ – граждане всех национальностей, проживающие на территории данной страны) означает верховенство народа как источника и носителя власти, его право самому решать свою судьбу, непосредственно или через представительные органы принимать участие в формировании направления политики своего государства , состава его органов, контролировать деятельность государственной власти.

Народный суверенитет является одним из принципов конституционного строя во всех демократических государствах. Суверенитет народа, закрепленный в конституции, - качественная характеристика демократии, демократического режима в государстве.

Суверенитет государства не обязательно предполагает суверенитет народа. Суверенитет государства может сочетаться с отсутствием суверенитета народа, с наличием тоталитарного режима, деспотии. Как правило (но не всегда), отсутствие внешнего суверенитета государства влечет утрату суверенитета народа как внутренней свободы его политического состояния. В демократическом государстве источником и основой сотрудничества всех властей является учредительная власть народа. Здесь суверенитет народа является источником суверенитета государства.

Национальный суверенитет – полновластие нации, ее политическая свобода, обладание реальной возможностью определять характер своей национальной жизни, включая способность политически самоопределяться вплоть до отделения и образования самостоятельного государства.

Суверенитет нации означает полновластие нации, которое реализуется через ее основные права.

Нация (в юридическом отношении) равнозначна понятию «народ». В понятии «нация» вкладывается и смысл гражданства. Нация – граждане государства различных национальностей, которые объединены сходством в решении существенных политических и психологических проблем. Это сходство возникает вследствие проживания на одной территории и длительного общения друг с другом. Нация (в этническом отношении) – этносоциальная общность, у которой сформировались самосознание своей идентичности (общность исторической судьбы, психологии и характера, восприятие национальных, материальных и духовных ценностей и т.п.), а также территориально-языковое и хозяйственно-экономическое единство.

Основные права нации:

- право на существование и свободное развитие, обладание реальной возможностью определять характер своей национальной жизни, включая способность реализовать право на политическое самоопределение (государственная самоорганизация – вплоть до создания самостоятельного государства);

- право на свободное развитие национальных потребностей (экономических и социальных);

- право на духовно-культурное развитие, уважение национальной чести и достоинства, развитие национального языка, обычаев, традиций;

- право распоряжаться природными и материальными ресурсами на своей территории;

- право на мирное сосуществование с другими народами и нациями;

- право на экологическую безопасность и др.

Таким образом, суверенитет нации, ее полновластие означает обладание реальной возможностью определять характер своей национальной жизни, самостоятельно решать вопросы относящиеся к развитию национальной свободы и национальных потребностей, право на уважение национальной чести и достоинства, развитие культуры, языка, обычаев, традиций, создание национальных учреждений. Полновластие одной нации невозможно без соблюдения суверенитета других наций и народностей, без уважительного отношения к их национальным потребностям и правам.

В многонациональном государстве его суверенитет не может быть суверенитетом одной нации как этносоциальной общности. Он включает в себя обязанности по отношения к другим нациям, которые являются современниками «титульной» нации, существуют параллельно с ней.

Государственный суверенитет, осуществляемый многонациональным государством, должен гарантировать суверенитет каждой из объединившихся наций. Если нация осуществила свое право на политическое самоопределение путем объединения в союзное государство (федерацию), суверенитет каждой из объединившихся наций достигается путем обеспечения суверенных прав субъектов союза, уступивших часть своих прав многонациональному государству (например, охрану общих государственных границ, осуществление общей финансовой, налоговой и оборонной политики).

Главное состоит в том, чтобы нация, составляющая большинство в стране и давшая название государству, не использовала свой перевес для ограничения прав представителей другой нации. Противоправна и недопустима любая национальная дискриминация или стремление одной нации подчинить другую.

ПОНЯТТЯ І ВИДИ СУВЕРЕНІТЕТУ

Термін «суверенітет» стосовно до держави вперше було вжито Жаном Боденом (Франція, XVI століття).

СУВЕРЕНІТЕТ - (від франц. Souverainet'e від souverain - носій верховної влади) - це стан незалежності державної влади від будь-якої іншої влади, яке полягає в її праві і здатності самостійно, без втручання якоїсь іншої сили керувати своєю внутрішньою і зовнішньою життям.

Конституційне право розрізняє кілька видів суверенітету:

- державний;

-національний;

- народний.

Суверенітет держави являє собою якісний ознака держави, що характеризує його політико-правову сутність, таке політико-юридична властивість державної влади, яке означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність зовні.

Розрізняють дві сторони державного суверенітету:

- внутрішню (внутрішній суверенітет), що виражає верховенство і повноту державної влади по відношенню до всіх іншим організаціям в політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної території;

- зовнішню (зовнішній суверенітет), що виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими державами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні.

Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим суверенітетом , оскільки він припускає право законодавчої влади видавати закони.

Державний суверенітет передбачає:

1). Верховенство (інакше: прерогатива влади) - відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: державна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який прояв усякої іншої суспільної влади;

2). Самостійність - можливість самостійно приймати рішення всередині країни і зовні при дотриманні норм національного та міжнародного права;

3). Повноту (інакше універсальність) - поширення державної влади на всі сфери державного життя , на все населення і громадські організації країн ;

4). Неподільність влади держави в межах її території - єдність влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здійснення владних велінь;

5). Незалежність у зовнішніх відносинах - можливість самостійно приймати рішення зовні країни при дотриманні норм міжнародного права та повазі суверенітету інших країн;

6). Рівноправність у зовнішніх відносинах - наявність у міжнародних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн;

7). Невідчужуваність - неможливість довільного відчуження легітимної та легальної влади, тільки наявність закріпленої законом можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування ( в унітарній державі), суб'єктам федерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі).

Суверенітетом володіє будь-яка держава незалежно від величини його території, кількості населення, форми правління і устрою. Суверенітет держави є основним принципом міжнародного права. Він знайшов своє вираження у Статуті ООН та інших міжнародно-правових документах.

Держава має суверенні права :

- право війни і миру;

- право видавати закони;

- право формувати державні органи;

- право визначати свою атрибутику (символіку);

- право встановлювати податки;

- право призначати своїх представників в інші держави і міжнародні організації;

- право вступати в міждержавні союзи та ін.

Однак держава не має права робити все, що вважає за необхідне, по відношенню до інших держав. Проти таких дій застерігає міжнародне право. Наприклад, державам забороняється застосовувати силу проти других держав, за винятком самооборони або уповноваження з боку Ради Безпеки ООН. Іншим обмеженням свободи держави є юридичний обов'язок виконувати укладені ним договори.

Слід відрізняти суверенітет держави від суверенітету нації.

Суверенітет народу (народ - громадяни всіх національностей, що проживають на території даної країни) означає верховенство народу як джерела і носія влади, його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади.

Народний суверенітет є одним з принципів конституційного ладу в усіх демократичних державах. Суверенітет народу , закріплений у конституції, - якісна характеристика демократії, демократичного режиму в державі.

Суверенітет держави не обов'язково припускає суверенітет народу. Суверенітет держави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, з наявністю тоталітарного режиму, деспотії. Як правило (але не завжди), відсутність зовнішнього суверенітету держави спричиняє втрату суверенітету народу як внутрішньої свободи його політичного стану. У демократичній державі джерелом і основою співробітництва усіх влад є установча влада народу. Тут суверенітет народу є джерелом суверенітету держави .

Національний суверенітет - повновладдя нації, її політична свобода, володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, включаючи здатність політично самовизначатися аж до відокремлення та утворення самостійної держави.

Суверенітет нації означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права.

Нація (в юридичному відношенні) рівнозначна поняттю «народ». У понятті «нація» вкладається і сенс громадянства. Нація - громадяни держави різних національностей, які об'єднані схожістю у вирішенні істотних політичних і психологічних проблем. Ця схожість виникає внаслідок проживання на одній території і тривалого спілкування один з одним. Нація (в етнічному відношенні) - етносоціальна спільність, у якої сформувалися самосвідомість своєї ідентичності (спільність історичної долі, психології та характеру, сприйняття національних, матеріальних і духовних цінностей тощо), а також територіально - мовна та господарсько-економічна єдність.

Основні права нації:

- право на існування і вільний розвиток, володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, включаючи здатність реалізувати право на політичне самовизначення (державна самоорганізація - аж до створення самостійної держави);

- право на вільний розвиток національних потреб (економічних і соціальних);

- право на духовно-культурний розвиток, повага національної честі і гідності, розвиток національної мови, звичаїв, традицій;

- право розпоряджатися природними і матеріальними ресурсами на своїй території;

- право на мирне співіснування з іншими народами та націями;

- право на екологічну безпеку та ін.

Таким чином, суверенітет нації, її повновладдя означає володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, самостійно вирішувати питання стосуються розвитку національної свободи і національних потреб, право на повагу національної честі і гідності, розвиток культури, мови, звичаїв, традицій, створення національних установ. Повновладдя однієї нації неможливо без дотримання суверенітету інших націй і народностей, без поважного ставлення до їх національних потреб і прав.

У багатонаціональній державі її суверенітет не може бути суверенітетом однієї нації як етносоціальної спільності. Він включає в себе обов'язки по відносини до інших націй, які є сучасниками «титульної» нації, існують паралельно з нею.

Державний суверенітет, здійснюваний багатонаціональною державою, має гарантувати суверенітет кожної з націй, що об'єдналися. Якщо нація здійснила своє право на політичне самовизначення шляхом об'єднання в союзну державу (федерацію), суверенітет кожної з націй, що об'єдналися досягається шляхом забезпечення суверенних прав суб'єктів союзу, які поступилися частиною своїх прав багатонаціональній державі (наприклад, охорону загальних державних кордонів, здійснення спільної фінансової, податкової та оборонної політики).

Головне полягає в тому, щоб нація, яка становить більшість в країні і дала назву державі, не використала свою перевагу для обмеження прав представників іншої нації. Противоправна і неприпустима будь-яка національна дискримінація або прагнення однієї нації підкорити іншу.



 Государство | Описание курса | Функции государства 
   

Обсудить на форуме
Записаться на курсы
Обратиться к консультанту
Пройти тест
Полный список курсов обучения
Бесплатные видеоуроки
Нужна информация!




Нажмите, чтобы рекомендовать эту страницу другим:
Рейтинг@Mail.ru