Список предметов
Особенности политического развития древнего китая
32 / 34
Развернуть структуру обучения Свернуть структуру обучения

Особливості політичного розвитку стародавнього китаю. Особенности политического развития древнего китая


Досліджуючи політичну систему будь-якої держави, слід звернути увагу на її витоки , адже у ході історичної еволюції цивілізації соціальні зв’язки між людьми все ускладнювалися. Формувалися нові потреби та інтереси, змінювалося природне і соціальне середовище, внутрішні і зовнішні умови існування політично організованих народів. І саме в політичній системі, перш за все, з’являлися механізми адаптації суспільства до оточуючого середовища, що змінювалось, тобто вона виступала гарантом стабільного соціуму.

На сьогодні нечітко висвітлені особливості розвитку традиційної політичної системи Китаю. Нам здається, що розкриття етапів історичного формування політичної системи, зокрема через інституційний та ідеологічний компоненти сприятиме розумінню феномену КНР.

Залежно від певного історичного періоду, народу, типу його культури, пануючої еліти або домінуючої ідеології змінювалися як методи, так і «гасла» політичної модернізації: скорення варварів; цивілізаторська місія; деколонізація та розбудова суверенної держави; «християнізація язичників»; «ісламізація невірних»; експорт «світової революції», демократизація політики і лібералізація економіки, ремісія ринкових відносин та інші [7, с. 28]

Історія державного управління, особливо в добу Стародавнього Сходу, коли виник цей інститут, а також було закладено фундамент державної служби в сучасному розумінні цього слова, і до цього часу є недостатньо вивченою. Це саме стосується і Стародавнього Китаю, де в басейні річки Хуанхе, а пізніше й Янцзи у ІІ–І тис. до н. е. сформувалася давньокитайська цивілізація з її релігійно-філософськими вченнями (конфуціанство, легізм, даосизм).

Перші паростки державного управління та елементи державної служби виникли в Стародавньому Китаї ще в період зародження першої держави – Шан-Інь (XVIІІ–ХІІ ст. до н. е.). На базі племінного вождівства поступово формується спадкова царська влада (ванів), якому підпорядковувалися правителі земель (царі земель) [1, с. 359]. У державі Шан-Інь місцеві правителі мали необмежені права у їхніх володіннях. Однак в епоху Шан-Інь централізованого державного апарату фактично не існувало, а держава становила собою союз китайських племен. Влада вана обмежувалася радою знаті та народними зборам. У ХІІ ст. до н. е. державу Шан-Інь завоювали племена Чжоу. Упродовж ХІІ–VIII ст. до н. е. на території Китаю існувала держава Західне Чжоу, а у VIII–VII ст. до н. е. – Східне. У цей час формуються 5 найвищих титулів знаті – гун, хоу, бо, цзь, нань, які мали 5 рівнів земельних володінь за службу – 4 зовнішніх та 1 внутрішній. Зовнішніми володіннями керували князі, внутрішніми – сановники [1, с. 370-371].

У період розквіту Західного Чжоу (Х–ІХ ст. до н. е.) поступово формується ієрархічна побудова влади, коли одні чиновники підпорядковувалися іншим. Сановники (шаньку), що перебували при вані, очолювали адміністрацію, військо. На землях вана діяли так звані «наглядачі земель», що мали місцеві відомства та слідкували за розвитком господарства правителя. У цей період при дворі вана створюється канцелярія на чолі з начальником. Окреме відомство займалося збиранням податків. Найнижчою ланкою адміністративно-територіального поділу Китаю, що об’єднувала по 5 та 10 сіл, керували спеціальні чиновники, призначені ваном[2, с. 133–139].

У IV ст. до н. е. у більшості царствах, на які розпався Стародавній Китай, проводяться реформи, завдяки яким багатий простолюд здобув доступ до влади. При дворах правителів провідна роль в управлінні державою належала професійним адміністраторам, які отримували жалування за державну службу. В багатьох царствах були утворені адміністративні округи, куди з боку правителів призначалися довірені чиновники. Поступово в Китаї формується бюрократичний адміністративний апарат.

Протягом V–IV cт. до н. е. в Стародавньому Китаї виникають основні релігійно-філософські течії, чільне місце у вченнях яких посідало державне управління та державна служба. Вагоме місце серед них належало конфуціанству та легізму. Так, у V ст. до н. е. Конфуцій (Кун Фу-цзи, 551–479 рр. до н. е.) сформулював філософсько-етичну систему конфуціанство, яке упродовж кількох наступних тисячоліть стало офіційною імперською ідеологією та заклало підвалини побудови системи державного управління та державної служби у Стародавньому Китаї. Політичні ідеї Конфуція спрямовані на досягнення внутрішнього зв’язку між верхами і низами суспільства та стабілізації управління. Регулювання політичних відносин за нормами доброчинності у вченні Конфуція різко протиставляється управлінню на основі законів [4, с. 28].

Учень Конфуція Мен-Цзи (372–289 рр. до н. е.) сформулював 12 принципів успішного державного управління: підкорення людей не силою, а доброчинністю; недопущення розпусти; повага до мудрих; зниження мит, податків та зборів; невідволікання народу від справ його; завоювання сердець підданих; любов до народу; повага до поважних; збереження доброї природи людини; спонукання народу до добра; пошук втраченого свідомістю; справедливість. Загалом конфуціанці обстоювали вчення про гуманне правління та право спадкових аристократичних родів на політичне панування [3, с. 52-53].

З критикою конфуціанства виступили легісти ( законники). Вони розробили власне вчення про техніку реалізації влади, засновану на жорсткій системі адміністративних розпоряджень. Легістська ідеологія, крім побудови тоталітарної держави на основі сліпого виконання законів, кругової поруки, доносів, тотального шпигунства за населенням, обстоювала інтереси державних службовців в умовах політичного всевладдя родової аристократії. Проголосивши примат закону над морально-етичними нормами, вони охорону законності поклали на чиновників яких рекомендували вербувати не обов’язково з професіоналів, але щоб державні службовці були сліпо віддані законам.

Імператор У-Ді при побудові системи державного управління поєднав конфуціанство з легізмом, започаткував оригінальну систему добору кадрів до адміністративного апарату, яка полягала в тому, що претендент на посаду державного службовця мав заручитися рекомендаціями місцевого начальства та скласти конкурсний іспит. [5, с. 502]; За імператора У-ді величезна держава поділялася на 13 округів, що включали області. На початку І ст. до н. е. держава налічувала 83 області, якими керував величезний апарат державних службовців, що був побудований на складній ієрархічній системі.

Загалом можна простежити, що державна влада Стародавнього Китаю знаходилась на полюсних позиціях від слабкої централізації, наявності напіввасальних князівств до яскраво вираженої форми тоталітаризму з високим рівнем центаралізаціії державної влади ( за правління імператора Цинь-Шихуанді).

У Стародавньому Китаї уперше сформувалися релігійно-філософські течії (конфуціанство, даосизм, легізм), чільне місце у вченнях яких посідало державне управління та державна служба. Найвпливовішим серед них стало конфуціанство, що особливо розвинулося в Середні віки та приділяло моральним якостям державних службовців та побудові адміністративної ієрархії чи ненайбільшої уваги. Нарешті, у Стародавньому Китаї уперше було запроваджено державні іспити, склавши які чиновники могли просуватися по службовій кар’єрі. Крім того, була сформована система підготовки та перепідготовки державних службовців, з метою чого була створена спеціальна Академія, а розвинена ієрогліфічна писемність, створена стародавніми китайцями, лише сприяла подальшому розвитку системи державного управління та державної служби.

Яскравим етапом розвитку політичної системи Китаю постає аграрна, бюрократично-авторитарна. Китай, будучи своєрідним центром азійського світу, являв собою осередок тих цінностей, що визначили своєрідність процесів індустріалізації в таких країнах, як Японія, Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг. Правителям китайської династії Цін не вдалося досягти у ХIХ ст. швидкого економічного зростання країни, але фундаментальні конфуціанські цінності Китаю групові обов’язки, цілеспрямованість, самозречення, знання, довгострокове планування, безсумнівно, справили визначальний вплив на його економічний і політичний розвиток у нашу епоху глобальних політичних трансформацій. Аграрний, бюрократично-авторитарний режим Китаю розпався лише наприкінці ХIХ — на початку ХХ ст., коли Китай пережив іноземні вторгнення і зазнав поразки у світовій війні. Націоналістичний військовий режим Чан Кайші імпонував головним чином консервативній земельній аристократії, воєначальникам, біржовим спекулянтам, банкірам і місцевим елітам. Однак його падіння пояснюється не величезною кількістю ресурсів, а тим, як вони були використані. Повалена влада була заснована на особистому правлінні, а не на міцно організованих і функціонуючих інститутах політичної системи, населення було відчужено від ухвалення політичних рішень, тому, нарешті, відбулася деінституціоналізація урядових закладів. «Політичний параліч» призвів до послаблення легітимності влади чанкайшістів у Китаї і сприяв поваленню бюрократично-авторитарного режиму, де держава здійснювала суворий контроль за соціальними групами; матеріальні інтереси і моральні (у тому числі політичні) цінності різко відділялись одні від інших. Варто зазначити, що держана політика Китаю спиралась на сім’ю яка виховувала лояльне ставлення до держави, політична еліта характеризувалась замкненістю та ієрархічністю, великий вплив мали династії, феодали, вчені-конфуціанці[ 8, с.105-106].

Доречно зазначити, що ідеологічне спрямування конфуціанства є перспективним і нині. Так, за свідченням А. Тойнбі, сліди конфуціанської системи, що нараховує понад дві тисячі років, виявляються й у житті пореволюційного Китаю.

Отже, значну роль для становлення політичної системи Китаю мали релігійно-філософські вчення, які задіювались у державному управлінні, культ харизматичного правителя, глибоке шанування традицій і звичаїв предків.

Исследуя политическую систему любого государства, следует обратить внимание на ее истоки , ведь в ходе исторической эволюции цивилизации социальные связи между людьми все усложнялись. Формировались новые потребности и интересы, менялось природную и социальную среду, внутренние и внешние условия существования политически организованных народов. И именно в политической системе, прежде всего, появлялись механизмы адаптации общества к окружающей среде, что менялось, то есть она выступала гарантом стабильного социума.

На сегодня нечетко освещены особенности развития традиционной политической системы Китая. Нам кажется, что раскрытие этапов исторического формирования политической системы, в частности через институциональный и идеологический компоненты будет способствовать пониманию феномена КНР.

В зависимости от определенного исторического периода, народа, типа его культуры, господствующей элиты или доминирующей идеологии менялись как методы, так и «лозунги» политической модернизации: покорение варваров; цивилизаторская миссия; деколонизация и развитие суверенного государства; «христианизация язычников»; «исламизация неверных»; экспорт «мировой революции», демократизация политики и либерализация экономики, ремиссия рыночных отношений и другие [7, с. 28]

История государственного управления, особенно в эпоху Древнего Востока, когда возник этот институт, а также был заложен фундамент государственной службы в современном понимании этого слова, и до этого времени является недостаточно изученной. Это касается и Древнего Китая, где в бассейне реки Хуанхэ, а позже и Янцзы в II-i тыс. до н. э. сформировалась древнекитайская цивилизация с ее религиозно-философскими учениями (конфуцианство, легізм, даосизм).

Первые ростки государственного управления и элементы государственной службы возникли в Древнем Китае еще в период зарождения первой государства Шан-Инь (XVIII-XII вв. до н. э.). На базе племенного вождівства постепенно формируется наследственная царская власть (ванов), которому подчинялись правители земель (цари земель) [1, с. 359]. В государстве Шан-Инь местные правители имели неограниченные права в их владениях. Однако в эпоху Шан-Инь централизованного государственного аппарата фактически не существовало, а государство представляла собой союз китайских племен. Власть вана ограничивалась советом знати и народным собранием. В XII в. до н. э. государство Шан-Инь завоевали племена Чжоу. На протяжении XII-VIII вв. до н. э. на территории Китая существовало государство Западное Чжоу, а в VIII-VII вв. до н. э. - Восточное. В это время формируются 5 высших титулов знати - гун, хоу, бо, цзь, нань, которые имели 5 уровней земельных владений за службу - 4 внешних и 1 внутренний. Внешними владениями управляли князья, внутренними - сановники [1, с. 370-371].

В период расцвета Западного Чжоу (Х-ІХ вв. до н. э.) постепенно формируется иерархическое построение власти, когда одни чиновники подчинялись другим. Сановники (шаньку), находившихся при ване, возглавляли администрацию, войско. На землях вана действовали так называемые «смотрящие земель», что имели местные ведомства и следили за развитием хозяйства правителя. В этот период при дворе вана создается канцелярия во главе с начальником. Отдельное ведомство занималось сбором налогов. Самой низкой звеном административно-территориального деления Китая, объединявшей по 5 и 10 сел, руководили специальные чиновники, назначенные ваном[2, с. 133-139].

В IV в. до н. э. в большинстве царствах, на которые распался Древний Китай, проводятся реформы, благодаря которым богат простонародье получил доступ к власти. При дворах правителей ведущая роль в управлении государством принадлежала профессиональным администраторам, которые получали жалование за государственную службу. Во многих царствах были образованы административные округа, куда со стороны правителей назначались доверенные чиновники. Постепенно в Китае формируется бюрократический административный аппарат.

В течение V-IV вв. до н. э. в Древнем Китае возникают основные религиозно-философские течения, видное место в учениях которых занимало государственное управление и государственная служба. Важное место среди них принадлежало конфуцианству и легизма. Так, в V в. до н. э. Конфуций (Кун Фу-цзы, 551-479 гг. до н. э.) сформулировал философско-этическую систему конфуцианство, которое в течение нескольких следующих тысячелетий стало официальной имперской идеологией и заложило основы построения системы государственного управления и государственной службы в Древнем Китае. Политические идеи Конфуция направлены на достижение внутренней связи между верхами и низами общества и стабилизации управления. Регулирование политических отношений по нормам добродетели в учении Конфуция резко противопоставляется управлению на основе законов [4, с. 28].

Ученик Конфуция Мэн-Цзы (372-289 гг. до н. э.) сформулировал 12 принципов успешного государственного управления: подчинение людей не силой, а благотворительностью; недопущения разврата; уважение к мудрым; снижения таможенных пошлин, налогов и сборов; невідволікання народа от дел его; завоевание сердец подданных; любовь к народу; уважение к уважительным; сохранение доброй природы человека; побуждение народа к добру; поиск утраченного сознанием; справедливость. В общем конфуцианцы отстаивали учение о гуманное правление и право наследственных аристократических родов на политическое господство [3, с. 52-53].

С критикой конфуцианства выступили легисты ( законники). Они разработали собственное учение о технике реализации власти, основанную на жесткой системе административных распоряжений. Легистского идеология, кроме построения тоталитарного государства на основе слепого выполнения законов, круговой поруки, доносов, тотального шпионажа за населением, отстаивала интересы государственных служащих в условиях политического всевластия родовой аристократии. Провозгласив примат закона над морально-этическими нормами, они охрану законности возложили на чиновников которых рекомендовали вербовать не обязательно из профессионалов, но чтобы государственные служащие были слепо преданы законам.

Император У-Ди при построении системы государственного управления соединил конфуцианство с легізмом, придумал оригинальную систему подбора кадров административного аппарата, которая заключалась в том, что претендент на должность государственного служащего должен заручиться рекомендациями местного начальства и сдать конкурсный экзамен. [5, с. 502]; За императора У-ди огромная держава делилась на 13 округов, включавших области. В начале i в. до н. э. государство насчитывала 83 области, которыми руководил огромный аппарат государственных служащих, который был построен на сложной иерархической системе.

В целом можно проследить, что государственная власть Древнего Китая находилась на полюсных позициях от слабой централизации, наличия напіввасальних княжеств к ярко выраженной формы тоталитаризма с высоким уровнем центаралізаціії государственной власти ( правления императора Цинь-Шихуанди).

В Древнем Китае впервые сформировались религиозно-философские течения (конфуцианство, даосизм, легізм), видное место в учениях которых занимало государственное управление и государственная служба. Самым влиятельным среди них стало конфуцианство, особенно развилось в Средние века и уделяло моральным качествам государственных служащих и построении административной иерархии или ненайбільшої внимания. Наконец, в Древнем Китае впервые были введены государственные экзамены, сдав которые чиновники могли продвигаться по служебной карьере. Кроме того, была сформирована система подготовки и переподготовки государственных служащих, с целью чего была создана специальная Академия, а развитая иероглифическое письмо, созданная древними китайцами, только способствовала дальнейшему развитию системы государственного управления и государственной службы.

Ярким этапом развития политической системы Китая предстает аграрная, бюрократически-авторитарная. Китай, являясь своеобразным центром азиатского мира, являл собой средоточие тех ценностей, которые определили своеобразие процессов индустриализации в таких странах, как Япония, Корея, Тайвань, Сингапур и Гонконг. Правителям китайской династии Цин не удалось достичь в XIX в. быстрого экономического роста страны, но фундаментальные конфуцианские ценности Китая групповые обязанности, целеустремленность, самоотречение, знания, долгосрочное планирование, несомненно, оказали определяющее влияние на его экономическое и политическое развитие в нашу эпоху глобальных политических трансформаций. Аграрный, бюрократически-авторитарный режим Китая распался лишь в конце ХІХ - начале ХХ ст., когда Китай пережил иностранные вторжения и потерпел поражение в мировой войне. Националистический военный режим Чан Кайши импонировал главным образом консервативной земельной аристократии, военачальникам, биржевым спекулянтам, банкирам и местным элитам. Однако его падение объясняется не огромным количеством ресурсов, а тем, как они были использованы. Свергнута власть была основана на личном правлении, а не на прочно организованных и функционирующих институтах политической системы, население было отчуждено от принятия политических решений, поэтому, наконец, состоялась деінституціоналізація правительственных учреждений. «Политический паралич» привел к ослаблению легитимности власти чанкайшістів в Китае и способствовал свержению бюрократически-авторитарного режима, где государство осуществляло строгий контроль за социальными группами; материальные интересы и моральные (в том числе политические) ценности резко отделялись одни от других. Стоит отметить, что государственная политика Китая опиралась на семью которая воспитывала лояльное отношение к государству, политическая элита характеризовалась замкнутостью и иерархичностью, большое влияние имели династии, феодалы, ученые-конфуцианцы[ 8, с.105-106].

Уместно отметить, что идеологическое направление конфуцианства является перспективным и в настоящее время. Так, по свидетельству А. Тойнби, следы конфуцианской системы, насчитывающей более двух тысяч лет, обнаруживаются и в жизни послереволюционного Китая.

Следовательно, значительную роль для становления политической системы Китая имели религиозно-философские учения, которые задействовались в государственном управлении, культ харизматического правителя, глубокое почитание традиций и обычаев предков.


 Политическое устройство Китая | Описание курса | Роль компартии в политической системе КНР 
   

Обсудить на форуме
Записаться на курсы
Обратиться к консультанту
Пройти тест
Полный список курсов обучения
Бесплатные видеоуроки
Нужна информация!




Нажмите, чтобы рекомендовать эту страницу другим:
Рейтинг@Mail.ru