ИСПОЛНИТЕЛЬНАЯ ВЛАСТЬ

Исполнительная власть – власть, обладающая правом непосредственного управления государством. Носителем этой власти в масштабах страны является правительство.

ПРАВИТЕЛЬСТВО – это высший коллегиальный исполнительный орган государства.

Название правительства устанавливается конституцией и законодательством. Чаше всего правительство имеет официальное название – Совет или Кабинет министров. Например, в Швейцарии – это Федеральный Совет, в Италии – Совет министров, в Японии – Кабинет. Возглавляет правительство, как правило, премьер-министр (например, во Франции), или председатель Совета министров (Италия), канцлер (ФРГ), государственный министр (Норвегия). В президентских республиках (США), где эта должность отсутствует, главой правительства является непосредственно президент. Вместе с главой правительство в его состав входят заместитель (вице-премьер), министры, возглавляющие отдельные министерства.

Правительство может быть:

- беспартийным;

- однопартийным;

- коалиционным.

Порядок формирования правительства зависит от формы правления. В парламентарных странах оно формируется по поручению главы государства лидером партии (при коалиционном правительстве – одним из лидеров партии), располагающей большинством мест в однопалатном парламенте или в нижней палате двухпалатного парламента. В президентских республиках (в тех из них, где такой орган предусмотрен конституцией) правительство формируется президентом, причем каждый из назначенных им членов правительства в ряде стран должен быть утвержден парламентом (Беларусь, Кыргызстан). Члены правительства (министры, министры без портфеля, государственные секретари и т.д.) руководят конкретными центральными ведомствами государственного управления. В парламентских странах они обычно должны быть членами парламента, тогда как в президентских и, как правило, в полупрезидентских республиках действует принцип несовместимости министерского портфеля и депутатского мандата. В парламентских государствах правительство несет коллегиальную ответственность перед парламентом (в двухпалатном парламенте – перед нижней палатой). Это означает, что при утрате парламентского большинства (например, при расколе правительственной коалиции) правительство обязано либо уйти в отставку (что знаменует начало правительственного кризиса, который заканчивается формированием нового правительства и получением им вотума доверия в парламенте), либо распустить парламент и назначить досрочные выборы. В федеративных государствах существует центральное (федеральное) правительство и правительство входящих в состав федерации государственных образований (штатов, провинций и т.п.). Правительство может действовать либо в полном составе, либо глава правительства создает более узкую коллегию (Кабинет – в Великобритании, Индии и других странах). Правительство может создавать из своего состава вспомогательные правительственные комитеты. Решения правительства либо носят характер политических директив, либо оформляются в виде нормативных актов или законопроектов (обычно разрабатываются отдельными министерствами), которые затем вносятся в парламент.

Правительство обеспечивает исполнение законов и иных актов законодательной власти, ответственно перед ней, подконтрольно и подотчетно ей.

Однако исполнительная власть не исчерпывается одним только «исполнением законов». Она отрабатывает пути и способы реализации законов, занимается текущим управлением, осуществляет распорядительную деятельность. В этих целях по всем вопросам своей компетенции правительство издает нормативно-правовые акты (указы, распоряжения и др.), которые имеют подзаконный характер.

Исполнительная власть действует непрерывно и везде на территории государства (в отличие от законодательной и судебной), опирается на людские, материальные и иные ресурсы, осуществляется чиновниками, армией, администрацией и т.п. Это создает основы для возможной узурпации всей полноты государственной власти именно исполнительными органами. Здесь важны действенные механизмы «сдержек и противовесов» как со стороны законодательной (через развитое законодательство, контроль), так и со стороны судебной власти (через судебный контроль и конституционный надзор).

ВИКОНАВЧА ВЛАДА

Виконавча влада - влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах країни є уряд.

УРЯД - це вищий колегіальний виконавчий орган держави.

Назва уряду встановлюється конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву - Ради або Кабінет міністрів. Наприклад, в Швейцарії - це Федеральний Рада, в Італії - Рада міністрів, у Японії - Кабінет. Очолює уряд, як правило, прем'єр-міністр (наприклад, у Франції), або голова Ради міністрів (Італія), канцлер (ФРН), державний міністр (Норвегія). У президентських республіках (США), де ця посада відсутня, главою уряду є безпосередньо президент. Разом з главою уряд до його складу входять заступник (віце-прем'єр), міністри, що очолюють окремі міністерства.

Уряд може бути:

- безпартійним;

- однопартійним;

- коаліційним.

Порядок формування уряду залежить від форми правління. У парламентарних країнах воно формується за дорученням глави держави лідером партії (при коаліційному уряді - одним з лідерів партії), яка має більшість місць в однопалатному парламенті або в нижній палаті двопалатного парламенту. У президентських республіках (у тих з них, де такий орган передбачений конституцією) уряд формується президентом, причому кожен з призначених ним членів уряду в ряді країн повинен бути затверджений парламентом (Білорусь, Киргизстан). Члени уряду (міністри, міністри без портфеля, державні секретарі тощо) керують певними центральними відомствами державного управління. У парламентських країнах вони зазвичай повинні бути членами парламенту, тоді як у президентських і, як правило, в напівпрезидентських республіках діє принцип несумісності міністерського портфеля та депутатського мандата. У парламентських державах уряд несе колегіальну відповідальність перед парламентом (у двопалатному парламенті - перед нижньою палатою). Це означає, що при втраті парламентської більшості (наприклад, при розколі урядової коаліції) уряд зобов'язаний піти у відставку (що знаменує початок урядової кризи, який закінчується формуванням нового уряду та отриманням їм вотуму довіри в парламенті), або розпустити парламент і призначити дострокові вибори. У федеративних державах існує центральний (федеральний) уряд і уряд входять до складу федерації державних утворень (штатів, провінцій тощо). Уряд може діяти або в повному складі, або глава уряду створює вужчу колегію (Кабінет - у Великобританії, Індії та інших країнах). Уряд може створювати із свого складу допоміжні урядові комітети. Рішення уряду або носять характер політичних директив, або оформляються у вигляді нормативних актів або законопроектів (зазвичай розробляються окремими міністерствами), які потім вносяться в парламент.

Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, відповідальний перед нею, підконтрольний і підзвітний їй.

Проте виконавча влада не вичерпується одним лише «виконанням законів». Вона відпрацьовує шляхи і способи реалізації законів, займається поточним управлінням, здійснює розпорядчу діяльність. У цих цілях з усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази, розпорядження та ін.), які мають підзаконний характер.

Виконавча влада діє безупинно і скрізь на території держави (на відміну від законодавчої і судової), спирається на людські, матеріальні та інші ресурси, здійснюється чиновниками, армією, адміністрацією і т.п. Це створює основу для можливої узурпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органами. Тут важливі діючі механізми «стримувань і противаг» як із боку законодавчої (через розвинуте законодавство, контроль), так і з боку судової влади (через судовий контроль і конституційний нагляд).