Избирательные системы. Виборчі системи

Избирательные системы

Принцип свободы выборов означает, что граждане демократического государства имеют право свободно избирать и быть избранными в органы государственной власти и органы местного самоуправления. Гражданин может выражать свою волю свободно при соблюдении равенства. Свобода избирателя реализуется при помощи тайного голосования и требует установления гарантий против давления на него.

Принцип всеобщности означает, что граждане равны в своих правах, независимо от происхождения, социального и имущественного положения, расовой и национальной принадлежности, пола, образования, языка, отношения к религии, политических убеждений, рода и характера занятий.

Принцип равного избирательного права означает наличие следующих трех условий: каждый избиратель должен обладать одинаковым числом голосов (чаще всего одним, но возможны и другие варианты); нужно, чтобы каждый депутат представлял (примерно) одинаковое число избирателей на разряды по имущественному, национальному, религиозному или иному признаку.

Принцип прямого избирательного права означает, что лица, которые баллотируются, избираются непосредственно избирателями (противоположные выборы – непрямые или многоступенчатые).

Принцип тайного голосования означает недопущение какого-либо надзора и контроля над волеизъявлением избирателей. Каждый избиратель голосует лично, голосование за другого лица законом не допускается.

Избирательная система – это:

- порядок формирования выборных органов государственной власти;

- система распределения мест в выборных органах после установления результатов голосования.

Избирательный процесс – один из основных элементов избирательной системы – включает:

- назначение выборов;

- регистрацию избирателей в установленном законом порядке;

- организацию избирательных округов, районов и т.д., которые формируются в соответствии с принципами представительства, образуются также избирательные участки и пункты для голосования;

- выдвижение кандидатов;

- проведение голосования (в один или два тура);

- определение результатов голосования (подсчет поданных голосов) и распределения депутатских мандатов, осуществляемые местными и центральными избирательными органами.

Избирательная кампания (фр. сampange – поход) – систем агитационных мероприятий, проводимых политическими партиями и независимыми кандидатами с целью обеспечить себе максимальную поддержку избирателей на предстоящих выборах.

Избирательная квота (избирательный метр, избирательное частное, избирательная средняя) – наименьшее число голосов, необходимых для избрания этого конкретного депутата. Избирательная квота может определяться как для каждого избирательного округа в отдельности, так и для всей страны в целом.

Электорат (от лат. – elector - избиратель) – совокупность граждан, которым предоставлено право принимать участие в выборах определенного органа, политической партии или конкретного лица.

Избирательные комиссии – специальные коллегиальные органы, образуемые для проведения выборов в состав государственных органов, избираемых непосредственно гражданами. Система, порядок образования полномочия избирательной комиссии определяются, как правило, законами о выборах.

Избирательные округа – территориальные единицы, от которых избираются члены выборных государственных органов. В зависимости от того, сколько депутатов избирается в каждом избирательном округе, различаются одномандатные и многомандатные избирательные округа. Округа могут быть общегосударственными (при пропорциональной избирательной системе, при выборах главы государства) и региональными (всегда при мажоритарной и иногда при пропорциональной избирательной системе).

Избирательные цензы (квалификации) – устанавливаемые конституцией или избирательным законом условия для получения или осуществления избирательного права. Конституционной практике различных стран известны следующие цензы: возрастной, гражданство, оседлость, пол, расовый, служебный, языковой. Имущественный, пола, расовый избирательные цензы всегда носят дискриминационный характер и несовместимы с демократическими принципами избирательного права.

Избирательный бюллетень – избирательный документ для тайного голосования утвержденной формы. Различают официальный (напечатанный государством) и неофициальный бюллетень.

Избирательный корпус – совокупность граждан, обладающих правом голоса (активным избирательным правом) в соответствии с законом (юридический и.к.), либо совокупностью реально голосующих граждан (фактический и.к.).

Порядок формирования выборных органов предполагает ответы на следующие вопросы:

- кто имеет право избирать и быть избранным в состав представительных органов;

- кто имеет право выдвигать кандидатов;

- каким образом народ участвует в выборах;

- как организуются и проводятся выборы;

- как определяются результаты голосования и др.

В субъективном смысле избирательное право – право гражданина избирать (активное избирательное право) и избираться в государственные органы (пассивное избирательное право) – является одним из основных конституционных прав граждан, относится к группе политических прав.

Пассивное избирательное право – право избираться в выборные государственные органы и органы местного самоуправления (то есть право быть зарегистрированным в качестве кандидата, проводить наравне с другими кандидатами предвыборную пропаганду и агитацию, пользоваться всеми другими правами кандидата, предусмотренными законом). Во многих государствах обладание пассивным избирательным правом обусловлено различными повышенными (по сравнению с активным избирательным правом) избирательными цензами: возрастным, оседлости, образовательным, служебным. Имущественные цензы для осуществления пассивного избирательного права при выборах в общенациональные представительные органы установлены в Канаде, Аргентине, Бельгии, Коста-Рике и некоторых других странах. Наиболее часто встречается ограничение пассивного избирательного права повышенным возрастным цензом, причем на выборах в верхние палаты парламентов этот ценз особенно высок: в США, Японии, Индии при выборах в нижнюю палату парламента правом избираться обладают граждане, достигшие 25, а в верхнюю – 30 лет; во Франции и Румынии – соответственно 23 и 35 лет; в Италии – 25 и 40 лет; в Чехии – 21 и 40 лет.

Избирательная система – важнейший элемент политической системы государства, она регулируется правовыми нормами, которые в совокупности образуют избирательное право. Избирательная система охватывает:

а). принципы и условия участия в формировании избираемых органов;

б). организацию и порядок выборов и, в некоторых странах, отзывы выборных лиц.

Виборчі системи

Принцип свободи виборів означає, що громадяни демократичної держави мають право вільно обирати і бути обраними в органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Громадянин може виражати свою волю вільно при додержанні рівності. Свобода виборця реалізується за допомогою таємного голосування і потребує встановлення гарантій проти тиску на нього.

Принцип загальності означає, що громадяни є рівними в своїх правах, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних переконань, роду і характеру занять.

Принцип рівного виборчого права означає наявність таких трьох умов: кожен виборець повинен володіти однаковим числом голосів (частіше всього одним, але можливі й інші варіанти); треба, щоб кожен депутат представляв (приблизно) однакову кількість виборців на розряди за майновою, національною, релігійною чи іншою ознакою.

Принцип прямого виборчого права означає, що особи, які балотуються, обираються безпосередньо виборцями (протилежні вибори - непрямі або багатоступінчасті).

Принцип таємного голосування означає недопущення будь-якого нагляду і контролю за волевиявленням виборців. Кожен виборець голосує особисто, голосування за інших осіб законом не допускається.

Виборча система - це:

- порядок формування виборних органів державної влади;

- система розподілу місць у виборних органах після встановлення результатів голосування.

Виборчий процес - один з основних елементів виборчої системи - включає:

- призначення виборів;

- реєстрацію виборців у встановленому законом порядку;

- організацію виборчих округів, районів тощо, які формуються у відповідності з принципами представництва, утворюються також виборчі дільниці і пункти для голосування;

- висування кандидатів;

- проведення голосування (в один або два тури);

- визначення результатів голосування (підрахунок поданих голосів) і розподілу депутатських мандатів, що здійснюються місцевими і центральними виборчими органами.

Виборча кампанія (фр. campange - похід) - систем агітаційних заходів, що проводяться політичними партіями і незалежними кандидатами з метою забезпечити собі максимальну підтримку виборців на майбутніх виборах.

Виборча квота (виборчий метр, виборче приватне, виборча середня) - найменша кількість голосів, необхідних для обрання цього конкретного депутата. Виборча квота може визначатися як для кожного округу окремо, так і для всієї країни в цілому.

Електорат (від лат. - elector - виборець) - сукупність громадян, яким надано право брати участь у виборах певного органу, політичної партії чи конкретної особи.

Виборчі комісії - спеціальні колегіальні органи, утворені для проведення виборів до складу державних органів, що обираються безпосередньо громадянами. Система, порядок утворення, повноваження виборчої комісії визначаються, як правило, законами про вибори.

Виборчі округи - територіальні одиниці, від яких обираються члени виборних державних органів. В залежності від того, скільки депутатів обирається в кожному виборчому окрузі, розрізняють одномандатні і багатомандатні виборчі округи. Округу можуть бути загальнодержавними (при пропорційній виборчій системі, при виборах глави держави) і регіональними (завжди при мажоритарній і іноді при пропорційній виборчій системі).

Виборчі цензи (кваліфікації) - встановлювані конституцією чи виборчим законом умови для отримання або здійснення виборчого права. Конституційній практиці різних країн відомі такі цензи: віковий, громадянство, осілість, стать, расова, службовий, мовної. Майновий, статі, расовий виборчі цензи завжди носять дискримінаційний характер і несумісні з демократичними принципами виборчого права.

Виборчий бюлетень - виборчий документ для таємного голосування затвердженої форми. Розрізняють офіційний (надрукований державою) і неофіційний бюлетень.

Виборчий корпус - сукупність громадян, які мають право голосу (активним виборчим правом) згідно з законом (юридичний і.к.), або за сукупністю реально голосуючих громадян (фактичний і.к.).

Порядок формування виборних органів передбачає відповіді на такі питання:

- хто має право обирати і бути обраним до складу представницьких органів;

- хто має право висувати кандидатів;

- яким чином народ бере участь у виборах;

- як організовуються та проводяться вибори;

- як визначаються результати голосування та ін.

У суб'єктивному сенсі виборче право - право громадянина обирати (активне виборче право) і бути обраним в державні органи (пасивне виборче право) - є одним з основних конституційних прав громадян, відноситься до групи політичних прав.

Пасивне виборче право - право обиратися на виборні державні органи і органи місцевого самоврядування (тобто право бути зареєстрованим як кандидат, проводити нарівні з іншими кандидатами передвиборчу пропаганду і агітацію, користуватися всіма іншими правами кандидата, передбаченими законом). У багатьох державах володіння пасивним виборчим правом обумовлено різними підвищеними (порівняно з активним виборчим правом) виборчими цензами: віковими, осілості, освітнім, службовим. Майнові цензи для здійснення пасивного виборчого права при виборах в загальнонаціональні представницькі органи встановлені в Канаді, Аргентині, Бельгії, Коста-Ріці і деяких інших країнах. Найбільш часто зустрічається обмеження пасивного виборчого права підвищеним віковим цензом, причому на виборах у верхні палати парламентів цей ценз особливо високий: у США, Японії, Індії при виборах в нижню палату парламенту правом обирати мають громадяни, які досягли 25, а у верхню - 30 років; у Франції і Румунії - відповідно 23 і 35 років; в Італії - 25 і 40 років; у Чехії - 21 і 40 років.

Виборча система - найважливіший елемент політичної системи держави, вона регулюється правовими нормами, які в сукупності утворюють виборче право. Виборча система охоплює:

а). принципи та умови участі у формуванні виборних органів;

б). організацію і порядок виборів і, в деяких країнах, відгуки виборних осіб.

Виды избирательных систем. Види виборчих систем

Мажоритарная избирательная система - система выборов, при которой избранными считаются кандидаты, получившие большинство голосов избирателей по избирательному округу, где они баллотируются. Различают мажоритарную систему: абсолютного большинства: кандидат считается избранным, если он получил по участку (округу) более половины голосов избирателей относительного большинства: чтобы быть избранным, кандидату достаточно получить относительное большинство голосов избирателей по сравнению с другими кандидатами	Мажоритарна виборча система - система виборів, при якій обраними вважаються кандидати, які отримали більшість голосів виборців по виборчому округу, де вони балотуються. Розрізняють мажоритарну систему: абсолютної більшості: кандидат вважається обраним, якщо він отримав за ділянкою (округом) більше половини голосів виборців відносної більшості: щоб бути обраним, кандидату достатньо отримати відносну більшість голосів виборців в порівнянні з іншими кандидатами
Пропорциональная избирательная система (пропорциональная система представительства) - система, при которой кандидаты выдвигаются только партиями. Каждая партия выдвигает свой список кандидатов, а избиратель голосует за список той или иной партии целиком, т.е. фактически он голосует за политическую партию. Распределение депутатских мест между партиями проходит в соответствии с числом голосов, собранных партией. Для определения результатов голосования устанавливается минимум голосов, необходимых для получения одного депутатского мандата. Распределение мандатов внутри списка партии осущетсвляется, как правило, в соответствии с тем порядком, в котором кандидаты расположены в списке. В отличие от мажоритарной, пропорциональная избирательная система предусматривает, что количество депутатских мандатов, полученных политической партией (движением, блоком), пропорционально количеству голосов, отданных за партию (движение, блок) в пределах всей страны (многомандатного избирательного округа). Пропорциональная избирательная система применяется при выборах всего парламента (Дания, Португалия, Люксембург, Латвия), либо только нижней палаты (Австралия, Австрия, Бельгия, Польша, Бразилия), либо одной второй состава нижней палаты (ФРГ).	Пропорційна виборча система (пропорційна система уряду) - система, при якій кандидати висуваються тольки партіями. Кожна партія висуває свій список кандидатів, а виборець голосує за список тієї чи іншої партії цілком, тобто фактично він голосує за політичну партію. Розподіл депутатских місць між партіями проходить у відповідності з с числом голосів, зібраних партією. Для визначення результатів голосування встановлюється мінімум голосів, необхідних для отримання одного депутатского мандату. Розподіл мандатів всередині списка партії здійснюється, як правило, у відповідності з тим порядком, в якому кандидати розташовані у списку. На відміну від мажоритарної, пропорційна виборча система передбачає, що кількість депутатських мандатів, отриманих політичною партією (рухом, блоком), пропорційна кількості голосів, що були віддані за партію (рух, блок) у межах всієї держави (багатомандатного виборчого округу). Пропорційна виборча система застосовується на виборах всього парламенту (Данія, Португалія, Люксембург, Латвія), або тільки нижньої палати (Австралія, Австрія, Бельгія, Польща, Бразилія), або однієї другої складу нижньої палати (ФРГ).
Смешанная избирательная система - система выборов, которая объединяет в себе элементы мажоритарной и пропорциональной систем.	Змішана виборча система - система выборів, що об'єднує в собі елементи мажоритарної та пропорційної систем.

В системе институтов непосредственной демократии важнейшее место принадлежит выборам.

ВЫБОРЫ – форма непосредственного участия граждан в управлении государственным путем формирования высших представительных органов, органов местного самоуправления, их персонального состава.

РЕФЕРЕНДУМ – (от лат. referendum – то, что должно быть сообщено) – форма непосредственной демократии, представляет собой голосование избирателей по какому-либо вопросу государственной или общественной жизни.

В отличие от выборов, при референдуме объектом является не кандидат или список кандидатов на определенную должность, а определенный вопрос, по которому проводится референдум: закон, законопроект, конституция, поправка к конституции, какая-либо проблема, касающаяся международного статуса соответствующей страны, внутриполитическая проблема. Если результаты выборов могут определяться как по мажоритарной, так и по пропорциональной системе, то результаты референдума могут быть определены лишь на основе принципов мажоритаризма. Своеобразной формой референдума является плейбисцит, то есть опрос населения о политической судьбе территории, на которой оно проживает. В некоторых странах (США) не делают различия между плейбисцитом и референдумом. Конституционное право современных государств предусматривает различные формы референдумов и процедуры их применения.

ВИДЫ РЕФЕРЕНДУМОВ:

По предмету проведения:

1). Конституционный – на всенародное голосование выносится проект конституции или конституционные поправки;

2). Законодательный – на всенародное голосование выносятся проект закона или действующий закон;

3). Консультативный – поводится с целью выявления общественного мнения по принципиальному вопросу государственной жизни.

Акты, принятые конституционным или законодательным референдумами, получают наивысшую юридическую силу, не требуют утверждения другими субъектами и могут быть пересмотрены только в результате аналогичного референдума. Результаты консультативного референдума не являются обязательными, имеют совещательный характер, рассматриваются и учитываются при принятии решений, соответствующими государственными органами.

По степени обязательности:

1). Обязательный – предметом референдума являются вопросы, отнесенные конституцией к исключительному решению в результате всенародного опроса (например, при изменении конституции);

2). Факультативный – проводится с целью выявления общественного мнения по конкретному вопросу, интересующему определенную часть населения региона; проведение референдума зависит от воли соответствующего государственного органа или избирательного корпуса.

По территории:

1). Общенациональный – проводится в масштабах всей страны, его результаты действуют на территории всего государства;

2). Местный – проводится в границах отдельных субъектов федерации (в федеративном государстве) или административно-территориальных единицах (в унитарном и федеративном государствах) с целью решения вопросов местного значения, его результаты действуют в пределах определенной территориальной границы;

3). Факультативный – проводится с целью выявления общественного мнения по конкретному вопросу, интересующему определенную часть населения региона.

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.

ВИБОРИ - форма безпосередньої участі громадян в управлінні державним шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу.

РЕФЕРЕНДУМ - (від лат. referendum - те, що повинно бути повідомлено) - форма безпосередньої демократії, що являє собою голосування виборців з якого-небудь питання державного або громадського життя.

На відміну від виборів, при референдумі об'єктом є не кандидат або список кандидатів на певну посаду, а певне питання, з якого проводиться референдум: закон, законопроект, конституція, поправка до конституції, яка-небудь проблема, що стосується міжнародного статусу відповідної країни, внутрішньополітична проблема. Якщо результати виборів можуть визначатися як за мажоритарною, так і за пропорційною системою, то результати референдуму можуть бути визначені лише на основі принципів мажоритаризма. Своєрідною формою референдуму є плебісцит, тобто опитування населення про політичну долю території, на якій воно проживає. У деяких країнах (США) не роблять відмінності між плебісцитом та референдумом. Конституційне право сучасних держав передбачає різні форми референдумів та процедури їх застосування.

ВИДИ РЕФЕРЕНДУМІВ:

За предметом проведення:

1). Конституційний - на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційні поправки;

2). Законодавчий - на всенародне голосування виносяться проект закону або чинний закон;

3). Консультативний - проводиться з метою виявлення громадської думки щодо принципового питанню державного життя.

Акти, прийняті конституційним чи законодавчим референдумами, отримують найвищу юридичну силу, не потребують затвердження іншими суб'єктами і можуть бути переглянуті тільки в результаті аналогічного референдуму. Результати консультативного референдуму не є обов'язковими, мають дорадчий характер, розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами.

За ступенем обов'язковості:

1). Обов'язковий - предметом референдуму є питання, віднесені конституцією до виключного вирішення в результаті всенародного опитування (наприклад, при зміні конституції);

2). Факультативний - проводиться з метою виявлення громадської думки щодо конкретного питання, що цікавить певну частину населення регіону; проведення референдуму залежить від волі відповідного державного органу або виборчого корпусу.

По території:

1). Загальнонаціональний - проводиться в масштабах усієї країни, його результати діють на території всієї держави;

2). Місцевий - проводиться в межах окремих суб'єктів федерації (у федеративній державі) або адміністративно-територіальних одиниць (в унітарній та федеративній державах) із метою вирішення питань місцевого значення, його результати діють в межах певної територіальної кордону;

3). Факультативний - проводиться з метою виявлення громадської думки щодо конкретного питання, що цікавить певну частину населення регіону.

ФОРМЫ И ИНСТИТУТЫ ДЕМОКРАТИИ. ФОРМИ ТА ІНСТИТУТИ ДЕМОКРАТІЇ | Описание курса | Право