|
В 1915-1916 годах Эйнштейн обобщил теорию тяготения на основе специальной теории относительности.
Самой важной особенностью поля тяготения, известной в ньютоновской теории и положенной Эйнштейном в основу новой теории, названной общей теорией относительности, является то, что тяготение совершенно одинаково действует на разные тела, сообщая им одинаковые ускорения независимо от массы, химического состава и других свойств тел.
Создание теории тяготения стало возможным только после открытия неевклидовой геометрии Н.И.Лобачевским, К.Гауссом, Б.Риманом.
В отсутствии тяготения в пространстве-времени специальной теории относительности движение тела по инерции изображается прямой линией, или, на математическом языке, экстремальной (геодезической) линией.
Основная идея эйнштейновской теории тяготения заключается в том, что и в поле тяготения все дела движутся по геодезическим линиям в пространстве-времени. Но это пространство-время является искривленным и геодезические линии в нем – не прямые. Наблюдатель будет воспринимать это движение как движение по искривленным траекториям в трехмерном пространстве-времени с переменной скоростью. В заданном поле тяготения все тела независимо от их массы и состава при одинаковых начальных условиях будут двигаться по одним и тем же геодезическим линиям (то есть, совершенно одинаково). Поэтому изменение скорости любых тел, т.е. их ускорение, в данном гравитационном поле одинаково.
Одинаковость ускорений тел любой массы означает строгую пропорциональность тяжелой и инертной масс, эти массы неотличимы.
Кривизна пространства-времени создается источниками гравитационного поля. При этом тяготение, т.е. искривление пространства-времени, определяется не только массой вещества, слагающего тело но и всеми видами энергии, присутствующими в системе.
В теории тяготения Эйнштейна обобщается вывод специальной теории относительности о конечной скорости распространения всех видов взаимодействия. Согласно Эйнштейну, изменения гравитационного поля распространяются в вакууме со скоростью с.
|
В 1915-1916 роках Ейнштейн узагальнив теорію тяжіння на основі спеціальної теорії відносності.
Найважливішою особливістю поля тяжіння, відомою в ньютонівській теорії і покладеною Ейнштейном в основу нової теорії, названою загальної теорії відносності є те, що тяжіння абсолютно однаково діє на різні тіла, повідомляючи їм однакові прискорення незалежно від маси, хімічного складу та інших властивостей тіл.
Створення теорії тяжіння стало можливим лише після відкриття неевклідової геометрії Н.И.Лобачевским, К.Гауссом, Б.Риманом.
У відсутності тяжіння в просторі-часу в спеціальній теорії відносності рух тіла по інерції зображується прямою лінією, або, на математичному мові, екстремальної (геодезичної) лінією.
Основна ідея ейнштейнівської теорії тяжіння полягає в тому, що і в полі тяжіння всі справи рухаються по геодезичним лініях в просторі-часу. Але це простір-час є викривленим і геодезичні лінії в ньому - не прямі. Спостерігач буде сприймати цей рух як рух по викривлених траєкторіях у тривимірному просторі-часі зі змінною швидкістю. В заданому полі тяжіння всі тіла незалежно від їх маси і складу при однакових початкових умовах будуть рухатися по одним і тим же геодезичним лініям (тобто, абсолютно однаково). Тому зміна швидкості будь-яких тіл, тобто їх прискорення, в даному гравітаційному полі однаково.
Однаковість прискорень тіл будь-якої маси означає сувору пропорційність важкої та інертної мас, ці маси відрізняються.
Кривизна простору-часу створюється джерелами гравітаційного поля. При цьому тяжіння, тобто викривлення простору-часу, визначається не тільки масою речовини, з я кою складається тіло але і всіма видами енергії, присутніми в системі.
В теорії тяжіння Ейнштейна узагальнюється висновок спеціальної теорії відносності про кінцевої швидкості поширення всіх видів взаємодії. Згідно Ейнштейну, зміни гравітаційного поля поширюються у вакуумі зі швидкістю с.
|
