|
Размножение – универсальное свойство всех живых организмов, способность воспроизводить себе подобных. С его помощью происходит сохранение во времени видов и жизни в целом. Оно обеспечивает смену поколений. При бесполом размножении главным клеточным механизмом, обеспечивающим увеличение числа клеток, является митоз. Родителем является одна особь. Потомство представляет собой точную генетическую копию родительского материала. Биологическая роль бесполого размножения – поддержание наибольшей приспособленности в малоизменяющихся условиях окружающей среды. Половое размножение дает неиссякаемый источник изменчивости, обусловливающий широкие возможности приспособления организмов к среде обитания. В этом состоит преимущество полового размножения перед вегетативным и спорообразованием, при которых организм имеет только одного родителя и почти целиком повторяет его особенности.
Вегетативное размножение
Вегетативное размножение – это способность растения восстанавливать весь организм из части тела (вегетативного органа – листа, стебля, корня).
В основе вегетативного размножения лежит способность растительных организмов восстанавливать органы при митотическом делении клеток. Эта способность называется регенерацией. Особи, возникающие от одного материнского организма в результате вегетативного размножения, имеют одинаковые признаки.
Вегетативное размножение растений условно можно разделить на естественное и искусственное.
Вегетативное размножение в природе распространено. Как правило, такие растения растут большими компактными группами, вытесняя другие, например осот, крапива, пырей ползучий.
У некоторых растений способность к вегетативному размножению четко выражена. У многих растений существуют специальные образования, способствующие вегетативному размножению: например, клубни – у картофеля, усики – у клубники, луковичка – у лилейных, обновленные почки – у чистяка и т.п.
Многие растения размножаются корневыми ростками. Корневые ростки развиваются из почек, которые закладываются в перицикле (внешний пласт клеток центрального цилиндра стебля). Таким способом размножаются вишни, розы, робиния обыкновенная, тополь, малина, хрен, осот полевой, щавель, и другие.
Корневищами размножаются травянистые многолетние растения. Реже корневищами размножаются кусты. На корневищах, в узлах, закладываются почки, образующие подземные побеги. За счет этих почек происходит ветвление и размножение.
Клубни также являются органами вегетативного размножения, они развиваются в почве (картофель, топинамбур, чистец болотный, клубнекамыш морской).
В хозяйствах наиболее распространенными способом искусственного вегетативного размножения является укоренение живцов и прививка растений.
Благодаря этим способам можно сохранить свойства сорта. Это имеет важное значение в селекционной работе для быстрого размножения высокопроизводительных форм растений. В некоторых случаях между естественным искусственным вегетативным размножением растений нет четкой границы, к ним относится размножение клубнями, корневищами, усиками и т.п.
Большое количество растений размножают черенками (частями корня, стебля, листа).
Различают зимние и летние живцы.
Зимние живцы без листьев, такими живцами размножают вербу, тополь, спирею, розу, бузину, виноград, смородину, крыжовник. Заготавливать их можно осенью, зимой или ранее весной до начала активной вегетации из одно-, двулетних побегов, длина их может быть 20-30 см. Живцы с листьями (летние) срезают летом. У таких живцов дополнительные корни образуются после обособления побега от материнского растения. Количество растений, которые могут размножаться листовыми живцами, незначительно. Это определяется тем, что на одних живцах могут образоваться только корни, на других – только почки. Существует лишь незначительная часть растений, на листовых живцах которых могут образоваться как корни, так и почку. К таким растениям принадлежат алоэ, лилии, плющ, герань, сенполия.
К искусственному вегетативному размножению принадлежат размножение отсадками. Для этого ветви материнского растения нагибают и прикрывают их влажной землей. Спустя некоторое время на прикрытой части образуются дополнительные корни. После укоренения растения пересаживают на постоянное место. Отсадками можно размножать виноград, крыжовник, смородину, калину и другие растения.
Прививка – это способ пересаживания частей органа с одного растения на другое с последующим срастанием их между собой.
Растение, из которого берут живец, называют привоем, а растение, к которому прививают. – подвоем. Подвой имеет свой собственный корень, на нем и будет развиваться привитое растение. Прививки проводят не только для размножения, иногда их используют для «ремонта» кроны. На поврежденные или сломанные ветви прививают новый живец. Живцы прививают весной во время активного сокодвижения, когда начинает отставать кора на привое, то есть в период пробуждения почек. Если для прививки используют глазки, тогда ее проводят в конце лета спящими почками. Живцы или глазки заготовляют обязательно из плодоносящих деревьев известного сорта. При этом лучшие побеги для черенкования будут размещаться на одногодичных побегах в цветущей зоне плодового дерева.
Успех прививки зависит от аккуратного выполнения операций и от родственности растений. Лучше всего привой приживляется с подвоем тогда, когда они принадлежат к одному виду. Меньшая результативность бывает при межвидовых прививках, еще меньшая – при межродовых прививках.
|
Розмноження - універсальна властивість всіх живих організмів, здатність відтворювати собі подібних. З його допомогою відбувається збереження в часі видів і життя в цілому. Воно забезпечує зміну поколінь. При безстатевому розмноженні головним клітинним механізмом, що забезпечує збільшення числа клітин є мітоз. Батьком є одна особина. Потомство являє собою точну генетичну копію батьківського матеріалу. Біологічна роль безстатевого розмноження - підтримка найбільшої пристосованості в умовах, що мало змінюються, навколишнього середовища. Статеве розмноження дає невичерпне джерело мінливості, що обумовлює широкі можливості пристосування організмів до середовища існування. У цьому полягає перевага статевого розмноження перед вегетативним і спороутворенням, при яких організм має лише одного батька і майже цілком повторює його особливості.
Вегетативне розмноження
Вегетативне розмноження - це здатність рослини відновлювати весь організм з частини тіла (вегетативного органу - листків, стебла, кореня).
В основі вегетативного розмноження лежить здатність рослинних організмів відновлювати органи при мітотичному поділі клітин. Ця здатність називається регенерацією. Особини, які виникають від одного материнського організму в результаті вегетативного розмноження, мають однакові ознаки.
Вегетативне розмноження рослин умовно можна поділити на природне і штучне.
Вегетативне розмноження у природі поширено. Як правило, такі рослини ростуть великими компактними групами, витісняючи інші, наприклад, осот, кропива, пирій повзучий.
У деяких рослин здатність до вегетативного розмноження чітко виражена. У багатьох рослин існують спеціальні утворення, які сприяють вегетативному розмноженню: наприклад, бульби - у картоплі, вусики - у полуниці, луковична - у лілійних, оновлені бруньки - у чистяку і т.п.
Багато рослин розмножуються кореневими паростками. Кореневі паростки розвиваються з бруньок, які закладаються в перициклі (зовнішній шар клітин центрального циліндра стебла). Таким способом розмножуються вишні, троянди, робінія звичайна, тополя, малина, хрін, осот польовий, щавель, та інші.
Розмножуються кореневищами трав'янисті багаторічні рослини. Рідше розмножуються кореневищами кущі. На кореневищах, у вузлах, закладаються бруньки, що утворюють підземні пагони. За рахунок цих бруньок відбувається розгалуження і розмноження.
Бульби також є органами вегетативного розмноження, вони розвиваються в ґрунті (картопля, топінамбур, чистець болотний, бульбаочерет морський).
У господарствах найбільш поширеними спосіб штучного вегетативного розмноження є укорінення живців і щеплення рослин.
Завдяки цим способам можна зберегти властивості сорту. Це має важливе значення в селекційній роботі для швидкого розмноження високопродуктивних форм рослин. У деяких випадках між природним і штучним вегетативним розмноженням рослин немає чіткої межі, до них відноситься розмноження бульбами, кореневищами, вусиками і т.п.
Велика кількість рослин розмножують живцями (частинами кореня, стебла, листка).
Розрізняють зимові і літні живці.
Зимові живці без листя, такими живцями розмножують вербу, тополю, спірею, троянду, бузину, виноград, смородину, аґрус. Заготовлювати їх можна восени, взимку або раніше навесні до початку активної вегетації з одно-, дворічних пагонів, довжина їх може бути 20-30 см. Живці з листям (літні) зрізають влітку. У таких живців додаткові корені утворюються після відокремлення паростку від материнської рослини. Кількість рослин, які можуть розмножуватися листовими живцями, незначно. Це визначається тим, що на одних живцях можуть утворитися тільки коріння, на інших - тільки бруньки. Існує лише незначна частина рослин, на листових живцях яких можуть утворитися як корені, так і бруньки. До таких рослин належать алое, лілії, плющ, герань, сенполія.
До штучного вегетативного розмноження належать розмноження відсадками. Для цього гілки материнського рослини нагинають і прикривають їх вологою землею. Через деякий час на прикритій частині утворюються додаткові корені. Після вкорінення рослини пересаджують на постійне місце. Відсадками можна розмножувати виноград, аґрус, смородину, калину та інші рослини.
Щеплення - це спосіб пересаджування частин органу з однієї рослини на інше з наступним зрощенням їх між собою.
Рослина, з якого беруть живець, називається прищепою, а рослина, до якого прищеплюють. - підщепою. Підщепа має свій власний корінь, на ньому і буде розвиватися щеплена рослина. Щеплення проводять не тільки для розмноження, іноді їх використовують для «ремонту» крони. На пошкоджені або зламані гілки прищеплюють новий живець. Живці прищеплюють навесні під час активного сокоруху, коли починає відставати кора на привої, тобто в період пробудження нирок. Якщо для щеплення використовують оченята, тоді її проводять в кінці літа сплячими бруньками. Живці або оченята заготовляють обов'язково з плодоносних дерев відомого сорту. При цьому кращі пагони для живцювання будуть розміщуватися на однорічних пагонах у квітучій зоні плодового дерева.
Успіх щеплення залежить від ретельного виконання операцій і від спорідненості рослин. Найкраще щепа приживлюється з підщепою тоді, коли вони належать до одного виду. Менша результативність буває при міжвидових щеплення, ще менша - при міжродових щеплення.
|
