|
Постоянный недостаток влаги – основная черта пустынного климата. В некоторые годы в центральных районах Сахары совсем не выпадают осадки. Тем не менее, совершенно безжизненных пустынь нет, а песчаная пустыня Каракумы поражает своим разнообразием и богатством жизни. Встает один вопрос, как животные этих районов решают вопрос своего водообеспечения?
Мнение, будто животные пустынь, чтобы напиться воды, пробегают десятки километров, ошибочно Большинство животных, населяющих пустынные районы, вынуждены довольствоваться влагой, поступающей вместе с пищей. В летнее время у пустынных растительноядных животных резко возрастает избирательность к кормам – в первую очередь подаются растения, богатые влагой; питательность корма в это время имеет меньшее значение.
Одногорбые верблюды получают с пищей в сутки от 3 до 30 л воды и могут пастись в радиусе 50 км от водопоя. Благодаря питанию богатыми влагой растениями курдючные овцы в Каракумах могут неделями довольствоваться водой, содержащейся в этих растениях. Известны случаи, когда потерянные в безводных песках верблюды и овцы жили месяцами. Описан переход верблюдов в австралийской пустыне без воды в течение 34 дней.
Жир горба верблюда и курдюк овцы являются потенциальными резервуарами воды. Вода, которая получается при окислении жировых запасов, удовлетворяет суточную потребность этих организмов.
Никогда не пьет воду австралийский сумчатый медведь коала (на языке одного из племен его название означает «непьющий»). Меню коалы ограничивается листьями нескольких видов эвкалиптов; перевариванию этой суховатой пищи способствует слепая кишка почти двухметровой длины.
В поисках богатого влагой корма растительноядные млекопитающие преодолевают большие расстояния. Дикобраз, который питается луковицами и корневищами, за летнюю ночь проходит до 18 км, а гребнепалый тушканчик – до 10 км – расстояние, в 65-70 тысяч раз превышающее длину его тела.
Антилопы аддаккс и орикс в пустыне Судана и Аравии в жаркое время года месяцами живут без воды.
Некоторые пустынные животные способны довольствоваться весьма соленой водой: дикие ослы – куланы на юге Туркмении пьют воду, содержащую до 20 г солей на 1 л. Джейраны на восточном берегу Каспия пьют морскую воду. Песчанки и тушканчики летом охотно поедают вегетативные побеги солянок.
Насекомоядные птицы меньше нуждаются в водопоях, чем зерноядные, так как насекомые содержат влаги больше, чем семена. Саксаульная сойка и пустынный воробей на пьют воду на протяжении всего года.
Пустынный ворон, живущий в Сахаре, также довольствуется водой из пищи.
Рябки, гнездящиеся большими колониями в пустынях Казахстана, летают на водопой за десятки километров. Они наполняют зоб водой, которой смачивают семена, и выкармливают ими птенцов.
Колючие шипы австралийской ящерицы-молоха имеют пористое строение и служат для запасания воды. Плоскоголовая жаба, обитающая жаба, обитающая в пустынях Центральной Австралии, запасает воду в мочевом пузыре.
Пустынные животные воду расходуют очень экономно. Так, кенгуровые крысы и тушканчики выделяют почти сухие экскременты. У некоторых рептилий и птиц мочевина и нитраты выделяются в сухом виде. Потовые железы у пустынных животных развиты очень слабо.
У песчанок, тушканчиков и крыс перенесению засухи способствует вода, получающаяся в результате обмена веществ: 1 г сухого жира выделяет при окислении 1,1 г воды, 1 г крахмала – 0,6 г воды, 1 г протеина – 0,3 г воды.
Следовательно, засухоустойчивость пустынных животных основывается на физиологических процессах, при которых достигается очень высокая концентрация мочи, почти прекращается потоотделение, теряется минимум воды с экскрементами. Большое значение имеет избирательное поедание богатых водой растений.
|
Постійний недолік вологи – основна риса пустельного клімату. У деякі роки в центральних районах Сахари зовсім не випадають опади. Тим не менш, абсолютно пустель немає, а піщана пустеля Каракуми вражає своєю різноманітністю і багатством життя. Постає питання, як тварини цих районів вирішують питання свого водозабезпечення?
Думка, ніби тварини пустель, щоб напитися води, що пробігають десятки кілометрів, помилково Більшість тварин, що населяють пустельні райони, змушені задовольнятися вологою, що надходить разом з їжею. У літній час у пустельних рослиноїдних тварин різко зростає вибірковість до кормів – в першу чергу подаються рослини, багаті вологою; поживність корму в цей час має менше значення.
Одногорбі верблюди отримують з їжею у добу від 3 до 30 л води і можуть пастися в радіусі 50 км від водопою. Завдяки харчуванню багатими вологою рослинами курдючне вівці в Каракумах можуть тижнями задовольнятися водою, що міститься в цих рослинах. Відомі випадки, коли втрачені в безводних пісках верблюди і вівці жили місяцями. Описаний перехід верблюдів в австралійській пустелі без води протягом 34 днів.
Жир горба верблюда і курдюк вівці є потенційними джерелами води. Вода, яка утворюється при окисленні жирових запасів, задовольняє добову потребу цих організмів.
Ніколи не п'є воду австралійський сумчастий ведмідь коала (мовою одного з племен його назва означає «непитущий»). Меню коали обмежується листям декількох видів евкаліптів; перетравлювання цієї сухуватою їжі сприяє сліпа кишка майже двометрової довжини.
В пошуках багатого вологою корми рослиноїдні ссавці долають великі відстані. Дикобраз, який живиться цибулинами і кореневищами, за літню ніч проходить до 18 км, а гребнєпалі тушканчик – до 10 км – відстань, у 65-70 тисяч разів перевищує довжину його тіла.
Антилопи аддаккс і орікс в пустелі Судану і Аравії в жаркий час року місяцями живуть без води.
Деякі пустельні тварини здатні задовольнятися досить солоною водою: дикі осли – кулани на півдні Туркменії п'ють воду, що містить до 20 г солей на 1 л. Джейрани на східному березі Каспію п'ють морську воду. Піщанки і тушканчики влітку охоче поїдають вегетативні пагони солянок.
Комахоїдні птахи потребують менше водопоях, чим зерноядні, так як комахи містять більше вологи, ніж насіння. Саксаульна сойка і пустельний горобець на п'ють воду протягом усього року.
Пустельний ворон, що живе в Цукрі, також задовольняється водою з їжі.
Рябки, що гніздяться великими колоніями в пустелях Казахстану, літають на водопій за десятки кілометрів. Вони наповнюють зоб водою, якою змочують насіння, і вигодовують ними пташенят.
Колючі шипи австралійської ящірки-молоха мають пористу будову і служать для запасання води. Плоскоголова жаба, що живе жаба, що живе в пустелях Центральної Австралії, запасає воду в сечовому міхурі.
Пустельні тварини воду витрачають дуже економно. Так, кенгурові щури і тушканчики виділяють майже сухі екскременти. У деяких рептилій і птахів сечовина і нітрати виділяються в сухому вигляді. Потові залози у пустельних тварин розвинені дуже слабо.
У піщанок, тушканчиків та щурів перенесенню посухи сприяє вода, що виходить в результаті обміну речовин: 1 г сухого жиру виділяє при окисленні 1,1 г води, 1 г крохмалю – 0,6 г води, 1 г протеїну – 0,3 г води.
Отже, посухостійкість пустельних тварин ґрунтується на фізіологічних процесах, при яких досягається дуже висока концентрація сечі, майже припиняється потовиділення, втрачається мінімум води з екскрементами. Велике значення має вибіркове поїдання багатих водою рослин.
|
